I (XXIX) з"їзд Компартії України


 

Завдання комуністів України в нинішній політичній ситуації

 

Доповідь Першого секретаря ЦК Компартії України П.М. Симоненка на об’єднаному Пленумі ЦК і ЦКК Компартії України 15 квітня 1993 року

 

Шановні товариші делегати!

Перед нашим з'їздом стоїть завдання величезної ваги — про­голосити відновлення організованої, в рамках закону, діяльності Комуністичної партії України, об'єднати в її лавах прихильників комуністичної ідеї, дати новий імпульс комуністичному рухові в Україні.

З'їзд покликаний дати відповіді на гострі питання, які хвилю­ють всіх, хто залишився вірним справі соціалістичного оновлення суспільства, і передусім — чому комуністи зазнали поразки, на яких ідейних і організаційних засадах відновлює свою діяльність Компартія, визначити принципові позиції з найважливіших соці­ально-економічних і політичних проблем, стратегії і тактики наших дій у непростій ситуації, що склалася в Україні.

Нарешті, нам належить практично реалізувати принципову ухвалу першого етапу Всеукраїнської конференції комуністів щодо входження Комуністичної партії України в Союз комуністичних партій — СКП-КПРС.

Непростим і нелегким був шлях до сьогоднішнього форуму.

За час, що минув після другого етапу XXVIII з'їзду Компартії Ук­раїни (грудень 1990 року), комуністам довелося пройти через сер­йозні випробування, зазнати тяжких втрат, відчути гіркоту розча­рувань і приниження, викликаних антиконституційною забороною партії, зрадництвом.

Всебічний аналіз того, що трапилося, причин поразки — ще попереду. Та перші висновки ми мусимо зробити вже сьогодні.

Для вірного розуміння і об'єктивної оцінки того, що сталося, потрібно враховувати, що контрреволюційний, антисоціалістичний за своїм змістом переворот в Україні відбувся значно раніше, ніж в Росії і більшості інших республік Радянського Союзу.

Початок його відноситься до осені 1990 року, коли частина чле­нів КПРС, насамперед, керівних працівників, висунутих партією на високі державні посади, під тиском націонал-екстремістів фак­тично перейшла на позиції антисоціалістичних сил. Саме тоді був взятий, як тепер ясно, курс на радикальну зміну суспільно-політич­ного ладу в республіці і вихід України із Союзу РСР.

На жаль, Компартія, її Центральний комітет не змогли зав­часно розпізнати зрадницьку суть деяких лідерів, нейтралізувати їхні підступні дії.

Другий етап перевороту розпочався у серпні 1991 року, після так званого «путчу», коли була розгромлена Компартія. Тоді Пре­зидія Верховної Ради, більшість у якій становили колишні члени КПРС, безпідставно заборонила її діяльність. З політичної арени була усунена єдина організована політична сила, яка мала чітку програму виходу з кризи і могла протистояти реакції. З антиконституційними Указами Президії фактично погодилася більшість народних депутатів — вчорашніх комуністів, з яких частина зля­калася і капітулювала, а багато перейшли на позиції націонал-більшовизму і так званого «суверен-комунізму». Розпочався ціле­спрямований демонтаж основ соціалістичного ладу, активно ство­рювалася потрібна для цього правова база, а лінія на розвал Со­юзної держави, замаскована демагогічними заявами, почала про­водитися ще виразніше.

Третій етап ознаменований зруйнуванням — всупереч волі пе­реважної більшості громадян України, інших, республік, вираже­ній під час референдуму 17 березня 1991 року, — Союзу РСР. Се­ред трьох учасників змови в Біловезькій Пущі лідер України ві­дігравав чи не найактивнішу роль. Проголошення незалежності Ук­раїни, підсумки Всеукраїнського референдуму 1 грудня 1991 року і виборів Президента були використані для обґрунтування згубно­го для нашої держави курсу на самоізоляцію, розрив економічних, наукових, культурних зв'язків з Росією, іншими країнами, що ут­ворилися в межах Радянського Союзу, для форсованої капіталіза­ції всіх сфер життя суспільства.

Почався наступ на соціальні завоювання трудящих, здобуті за роки Радянської влади, на гарантовані діючою ще Конституцією права і свободи, перш за все права на працю і відпочинок, на жит­ло, на забезпечену старість, на безплатне навчання і охорону здо­ров'я.

Практично повністю передані в розпорядження антикомуніс­тичних, націонал-екстремістських сил (серед яких немало колиш­ніх членів Компартії) телебачення, радіо, більшість газет, прак­тично вся ідеологічна сфера (освіта, культура, так звана Соціаль­но-психологічна служба Міністерства оборони, яка стала знаряд­дям інтенсивної обробки воїнів Збройних Сил України в дусі во­йовничого націоналізму і примітивного антикомунізму).

Численні факти свідчать: антикомунізм і націоналізм зведені в ранг офіційної державної політики. Найогидніше тут саме те, що проводиться вона, як правило, колишніми компартійними лідерами і ідеологами.

Сьогодні є підстави говорити про новий етап контрреволюцій­ного перевороту, мета якого — зробити процеси реставрації капі­талізму незворотними, повністю ліквідувати в Україні соціалістич­ний лад, Радянську форму народовладдя, прийняти Конституцію, яка б закріпила переворот і відкрила шлях до тоталітарного режи­му націоналістичного ґатунку.

В республіці все грізнішою і небезпечнішою стає загроза фа­шизму, розгортається нова хвиля антикомуністичного психозу, з благословення властей створено так званий «антикомуністичний, антиімперський фронт», лунають заклики організувати над КПУ «другий Нюрнберзький процес», розправитися з «комуняками», членами їх сімей. Безкарно і безперешкодно діють воєнізовані націонал-екстремістські формування (типу УНСО).

Здійснюється шалений тиск з тим, щоб добитися виходу Украї­ни із Співдружності Незалежних Держав, яке, на жаль, ще не ста­ло ефективно діючим утворенням, зберегти на території України ядерну зброю як засіб тиску на сусідів, передусім на Росію. Є сер­йозні підстави у тих, хто вважає, що в Україні утверджується ре­жим, який є чи не реакційнішим серед усіх країн — колишніх рес­публік Союзу РСР.

Фактом є й те (як не прикро це визнавати), що глибоко анти­народний за своїм змістом, антикомуністичний за характером курс нинішніх владних структур, який вже поставив країну перед ка­тастрофою, перед реальною загрозою перетворення її на об'єкт не­щадної експлуатації Заходом, відкинув десятки мільйонів грома­дян за межу виживання, хоча й засуджується більшістю народу, однак до останнього часу ще не викликав по-справжньому органі­зованої протидії з боку трудящих.

Користуючись цим, політикани, відомі майстри демагогії, нех­туючи волею народу, маніпулюючи його свідомістю, проводять че­рез Верховну Раду, Кабінет Міністрів рішення, які ще більше по­глиблюють кризу, що охопила все наше суспільство.

Час від часу від керівників держави можна почути, що ми, мов­ляв, ще «не визначились, яке суспільство будуємо», «чи йти нам до ринку, чи повертатись до соціалізму». Неправда все це. Всі бачать, як нашу дійсність все більше визначають найогидніші риси капіта­лізму — періоду первісного нагромадження капіталу — глибоке розшарування суспільства, зубожіння переважної більшості насе­лення, реальна загроза масового безробіття, небачена ще злочин­ність, нахабна корупція, духовна і моральна деградація. А закони, що їх приймає Верховна Рада, декрети Уряду, укази Президента спрямовуються на те, щоб форсувати ці процеси, зробити їх незво­ротними. Більше того, Президент вже відверто сказав, що Росія будує явно не соціалізм (тобто капіталізм) і нам потрібно не від­стати від неї, а краще — випередити.

То ж чи треба дивуватися з того, що можновладці на найви­щих державних посадах не рахуються ні з правом, ні із справед­ливістю, коли йдеться про відміну антиконституційної заборони Компартії, відновлення конституційних прав мільйонів громадян? Можна не сумніватись: вони й далі робитимуть все, в тому числі й використовуючи наші не завжди зважені і продумані дії, щоб не допустити Комуністичну партію до участі у роботі над проектом нової Конституції, відновлення її активної діяльності у відповідаль­ний період, коли будуть проводитись вибори нового парламенту України та представницьких органів на місцях.

Про що це свідчить? Свідчить про те, що партії комуністів — навіть розгромленої, знесиленої, зрадженої Горбачовим, Яковлєвим, їх однодумцями на місцях — бояться. Бо розуміють, що це є та сила, яка не може не відродитись, за якою підуть трудящі, чиї інтереси вона виражає. Але підуть тоді (і це ми повинні добре усвідомити), коли переконаються, що партія не замикається в сво­їх внутрішніх проблемах (а тим паче — не роздирається чварами з нікчемних приводів), що в неї є реалістична, співзвучна настро­ям мас програма, і партія конкретними справами доведе свою здат­ність реалізувати її.

І це зрозуміло. Адже Компартія зазнала тяжкої поразки, ко­ли в її руках залишились практично всі засоби впливу на стан справ у суспільстві, а її члени становили більшість у Верховній Раді, представницьких органах на місцях, у структурах виконавчої влади. Та вони здали позиції партії фактично без опору, що приз­вело до втрати багатьох завоювань соціалізму. А Центральний Ко­мітет КПУ виявився неспроможним організувати активну проти­дію антиконституційній зміні суспільного ладу.

Все це, повторюю, вимагає всебічного осмислення, об'єктивної оцінки, глибоких висновків. У проекті Програмної заяви нашого з'їзду, який Оргкомітет вносить на ваш розгляд, зроблена спроба сформулювати перші уроки для наступної діяльності партії.

Поразка соціалістичних сил, Компартії, за нашим переконан­ням, не є свідченням неспроможності ідеології комунізму, нездій­сненності соціалістичної ідеї, як це намагаються довести наші по­літичні противники, ренегати всіх мастей. Насправді, краху зазна­ли вульгаризовані і догматизовані начотниками від марксизму уяв­лення про соціалізм, до того ж скомпрометовані тяжкими прорахунками і збоченнями, трагічними помилками, що мали місце при здійсненні першої в історії людства спроби побудувати реальне соціалістичне суспільство.

КПРС, Компартія України в своїх рішеннях і документах рі­шуче засудили допущені злочини і викривлення, що спричинилися до загибелі багатьох невинних людей. Повторення всього цього на­ша партія не допустить ніколи!

Разом з тим з усією визначеністю заявляємо: трагічні події минулого не похитнули нашої відданості справі соціалізму, ідеа­лам Жовтня, переконаності в неминучості торжества розуму і спра­ведливості, в те, що тільки соціалізм є надійною гарантією поря­тунку суспільства від катастрофи.

Якими складними і неоднозначними не були події нашої пожовтневої історії, вважаємо безпідставними і аморальними спроби зобразити цей період в житті країни, як «суцільний негатив». Адже саме в ці роки народ України вперше в історії об'єднав свої віко­вічні землі в єдиній українській державі, в сім'ї братніх народів СРСР відстояв своє право на існування в страшній кровопролитній війні проти фашистських агресорів, створив могутню економіку, потужний науковий і технічний потенціал, не тільки зберіг, а й іс­тотно розвинув самобутню національну культуру. Україна стала засновницею і авторитетним членом Організації Об'єднаних Націй. Саме в цей період були закладені реальні підвалини справж­нього суверенітету України — підвалини, значною мірою розхитані і підірвані в останні роки внаслідок бездумних і некомпетентних дій «ультра-революційних борців за незалежність».

Ми повинні всіма засобами показувати нашому народу, хто, прикриваючись гаслами реформ і незалежності, веде його до нових страждань, до зубожіння і голоду, врешті-решт, — до колоніальної залежності України від іноземного капіталу.

Трудящі повинні знати: нічого спільного з дійсністю не мають твердження наших політичних противників про те, що комуністи нібито прагнуть відновити так звану командно-адміністративну систему, відродити тоталітарну диктатуру; що вони виступають проти глибоких перетворень в суспільстві, продиктованих життям; що метою комуністів є реанімація «колоніального статусу» Украї­ни, що вони є ворогами її незалежності.

Комуністи — проти реставрації капіталізму, проти того, щоб ринкові реформи здійснювалися за рахунок пограбування і знедо­лення трудящих, вели до відродження системи експлуатації, супро­воджувались цілеспрямованим зруйнуванням народного господар­ства. Народу не потрібні «реформи», які штовхають мільйони лю­дей у безодню, а країну — до катастрофи.

Вдумайтесь, товариші. Майже не щодня від лідерів країни, від наших політичних супротивників можна почути звинувачення на адресу комуністів, нібито вони виступають проти реформ. Пита­ється — а проти яких реформ? Адже, за словами Президента, ска­заними ним у доповіді на сесії Верховної Ради 21 травня ц. р., «на­ші аналітичні служби, фахівці, вчені, на жаль, виявилися нездат­ними розробити таку програму економічної реформи, яка була б адекватною конкретно-історичним умовам України... Ідей багато, критики ще більше, а цілісності концепції немає». Виявляється, Президент ще тільки доручив створити «науково обґрунтовану мо­дель української економіки майбутнього».

А в цей час загальнонародне добро, створене нелегкою працею кількох поколінь радянських людей, передається в процесі так зва­ної «прихватизації» в руки ділків і хапуг, верховодів «тіньової» економіки, які наживаються на горі народному. А держава крок за кроком відмовляється від соціального захисту трудящих.

То ж не дивно, що представники антисоціалістичних сил і ко­лишні компартійні лідери, які перейшли на їх бік, за два роки пе­ребування при владі не тільки не спромоглися розв'язати жодну з проблем, що дісталися від минулого, а й відкинули країну за рів­нем розвитку економіки, життя народу на кілька десятиліть назад. І як би не намагались згадані сили зняти з нинішніх властей відповідальність за катастрофічний стан нашої економіки, соціаль­ної сфери, занепад науки, деградацію культури, реальну загрозу масового безробіття, звинуватити в усьому комуністів, ніхто не зможе заперечити того, що справжніми причинами глибокої кризи є бездумне зруйнування господарських зв'язків з Росією, іншими країнами СНД, відмова від державного управління державним сектором економіки, який сягає 90 % виробничого потенціалу рес­публіки, катастрофічне зменшення асигнувань на розвиток науки і соціальної сфери, безжалісна, хибна в своїй основі, антилюдська за своєю суттю, підкинута Заходом політика так званої «шокової терапії», яка зводиться в основному до «лібералізації» цін і «обвальної» приватизації.

На жаль, заяви і дії нинішніх керівників і не вселяють надії на те, що вони зроблять тверезі висновки з реальної ситуації, з кате­горичних вимог абсолютної більшості трудящих, які не, сприйма­ють політичний курс, що його нав'язують вороги соціалізму.

Підтвердженням цього є недавні грабіжницькі заходи щодо цін, які поставили переважну більшість громадян перед пробле­мою: як вижити?

Саме цим, а не діями якихось міфічних «прокомуністичних, про­імперських сил» пояснюється реальна загроза соціального вибуху, перед якою опинилось наше суспільство, небачені раніше масові акції протесту, до яких вдалися шахтарі, металурги, машинобудів­ники, трудівники інших галузей промисловості не тільки Донбасу, а й інших регіонів України.

А в цей час наші схильні до теоретизування лідери, для яких найбільшим авторитетом, виявляється, є Бісмарк, висувають ультиматум: «або ринок, або повернення до соціалізму». Останніми днями ними проголошена концепція так званого «економічного на­ціоналізму», яка, мовляв, є «природною політикою» для нових дер­жав, включаючи й Україну. Практично це означає, за їх словами, що вже найближчим часом має «зупинитись ряд підприємств які працювали на російський ринок», а щоб забезпечити збалансова­ність платіжного балансу, буде «стимулюватись приплив іноземно­го капіталу», «переорієнтовано — стосовно інтересів іноземних ін­весторів — економіку України». Тобто відверто проголошується курс на фактичне перетворення України в колонію іноземного ка­піталу. Що ж залишиться тоді від її «незалежності»?

Зрозуміло, що комуністи не можуть не бути в опозиції до та­кої політики. Якщо скористатися відомим висловом В. І. Леніна, можна сказати: лише при єдиній дії пролетарів, усіх трудящих Ук­раїни і Росії, інших республік вільна, незалежна Україна можлива. Без такої єдності про неї не може бути й мови.

Шановні делегати!

Хотів би нагадати, що Компартія України ще до антиконституційної заборони її діяльності висунула на XXVIII з'їзді чітку про­граму глибоких економічних перетворень. Однак вона ігнорована, як ігнорується зараз і програма, розроблена Соціалістичною пар­тією. Бо засліплені антикомунізмом ті. хто нині при владі, мають на меті лише одне: якнайшвидше здійснити капіталізацію еконо­міки, зняти з держави будь-яку турботу про свій народ. Хизуючись «незалежністю», настроюючи народ України проти Росії, проти ро­сійського народу, вони буквально плазують перед Єльциним, май­же в усьому копіюють його антинародний курс. Не зупиняє їх в цьому і відверто шовіністична політика єльцинського керівництва.

Переконані: лише категорична відмова від такої короткозорої політики, тільки збереження конституційних засад суспільно-полі­тичного ладу і соціалістичної спрямованості розвитку суспільства, відвернення реставрації капіталізму і зростаючої загрози націонал-фашизму, недопущення відродження експлуатації чужої праці є тим шляхом, який може вивести країну з кризи.

Саме з цього виходять комуністи у своєму ставленні до проб­лем власності, багатоукладності економіки, розвитку підприємниц­тва, залучення іноземного капіталу.

Розробка конкретних заходів щодо подолання економічної кри­зи, стабілізації народного господарства і, передусім, фінансово-кредитної системи — першочергове завдання відроджуваної Ком­партії, її Центрального Комітету.

Особлива увага в нашій економічній програмі буде приділена проблемам аграрно-промислового комплексу. Комуністи рішуче виступають проти насильницької деколективізації, проти передачі у приватну власність землі, надр, вод, лісів — загальнонародного надбання, за реальне забезпечення пріоритетного ставлення до сіль­ського господарства, потреб сільських трудівників, за всебічну державну підтримку колгоспів, радгоспів, фермерських, селянських господарств, за справді еквівалентні економічні відносини між про­мисловістю і сільським господарством.

Що стосується політичної системи, то наше найважливіше зав­дання — відстояти Ради народних депутатів як органи справжньо­го народовладдя, відвернути загрозу встановлення тоталітарної диктатури, не допустити прийняття антинародної конституції. Ми не можемо не зважати на те, що внесений на розгляд Верховної Ради проект її передбачає позбавлення трудящих України багатьох со­ціально-економічних і політичних прав, якими громадяни реально користувалися у відповідності з нині діючим Основним Законом, закріплює капіталізацію суспільних відносин, введену всупереч во­лі переважної більшості народу буржуазно-націоналістичну сим­воліку, відкриває шлях до одноосібної диктатури, бо фактично ста­вить Президента над усіма гілками влади.

Декілька днів тому, як ви знаєте, Верховна Рада ухвалила рі­шення про проведення референдуму відносно довіри (недовіри) Президентові і Верховній Раді. Не можна виключати й того, що вибори нового складу парламенту, представницьких органів на міс­цях будуть призначені до завершення строку їх повноважень. Але потрібно, щоб Верховна Рада своєчасно прийняла пакет законів про вибори, про систему органів влади та порядок їх формування. Сподіваємось, що народні депутати — комуністи у парламенті ви­користають всі можливості для того, щоб закони, які належить прийняти, були справді демократичними і виключали будь-яку дискримінацію щодо партій, які обстоюють інтереси трудящих.

До виборів ми повинні готуватись вже сьогодні. Адже від то­го, яким буде склад нового законодавчого органу, представниць­ких органів на місцях, вирішальною мірою залежатиме, в якому напрямі йтиме подальший розвиток нашого суспільства і держави. Але брати повноправну участь у виборах ми зможемо лише тоді, коли відновлена Компартія буде зареєстрована у встановленому порядку Міністерством юстиції.

Партія повинна вийти на вибори з платформою, яка б знайшла широку підтримку в суспільстві, допомогла привернути на сторону Компартії найширші верстви населення. Підготувати таку програ­му — завдання Центрального Комітету, який ми оберемо, на з'їзді. Потрібно вже зараз зайнятись добором кандидатів від Ком­партії до Рад усіх ланок, передусім, до законодавчого органу Ук­раїни з урахуванням того, що це буде професійний парламент.

Звичайно, нам треба буде визначитись і в ставленні до наступ­ного референдуму, до Президента. Вважаю, що нам слід підтрима­ти пропозиції про включення до бюлетеня на референдумі принци­пових питань відносно суспільно-політичного ладу в Україні, її символіки, форми державного правління та інших, у яких; свою во­лю має висловити народ. І тільки народ. До речі, таке рішення

Верховна Рада приймала ще в червні 1991 року, однак воно ігно­роване, бо запитати думку народу в таких питаннях не входить в плани тих, хто нав'язує народу шлях капіталістичної реставрації.

На наш погляд, заслуговують на увагу пропозиції й тих, хто вважає, що країні не потрібен президентський режим. Життя пе­реконує: введення інституту Президента привело до розпорошення влади, неузгодженості між окремими її гілками, протиборства лі­дерів, небаченого розбухання управлінського апарату.

Щодо нинішнього Президента. Комуністи не можуть не зважа­ти на те, що він не тільки зрадив партію, одним з керівників якої був і яка висунула його на найвищу державну посаду, — за його активною участю Компартія України безпідставно була забороне­на і залишається фактично поза законом. Обраний голосами вибор­ців, які віддали перевагу йому, аби не перемогли кандидати-рухів-ці, Президент насправді проводить рухівську — антисоціалістичну, націонал-шовіністську політику. Хіба таке буває хоч у якійсь циві­лізованій країні? Президент, по суті, відсторонився від виконавчої влади, яку очолює за Конституцією, виявив безпорадність у питан­нях економіки, нехтування інтересами трудящих. Саме цим обу­мовлені вимоги величезної кількості громадян провести референ­дум про довіру Президенту. Зрозуміло, що наша позиція у цьому питанні визначатиметься наведеними вище обставинами.

Життя все більше переконує, що зруйнування Союзу Радянсь­ких Соціалістичних Республік було не лише наругою над волею величезної більшості радянського народу, в тому числі й народу України. Це — трагедія, масштаби якої наші люди ще тільки по­чинають усвідомлювати.

Комуністи вважають одним з найважливіших своїх завдань активно протидіяти будь-яким спробам зруйнувати Співдружність Незалежних Держав, посварити братні народи, звести стіну між ними. Вони будуть всіляко сприяти відродженню і зміцненню сою­зу народів нових незалежних держав, що утворилися на території СРСР, і передусім, перетворенню Співдружності в ефективно дію­чу спільність. Серйозним кроком на цьому шляху було б утворення Економічного союзу країн Співдружності, про що домовились гла­ви держав СНД на недавній зустрічі в Москві.

На жаль, є обґрунтовані побоювання, що й ця домовленість за­лишиться добрим побажанням. Чи не є заява керівників України про участь в Економічному союзі черговою політичною грою для прикриття політики т. зв. «економічного націоналізму»?

Ми вважаємо, що немає ніяких підстав для роздмухування конфліктів між Україною і Росією, перетворення, питань про Чор­номорський флот, Севастополь, ядерне роззброєння та інших у гост­рі міждержавні проблеми. Немає між нашими, країнами питань, які не могли б бути урегульовані в інтересах братніх народів. У нагнітанні пристрастей зацікавлені лише націонал-екстремістські і шо­віністичні сили.

Окремо слід сказати про ідеологічну сферу.

Нова влада, здійснюючи за настановами своїх найвищих ке­рівників «шалену атаку на свідомість суспільства», докладає від­чайдушних зусиль, аби винайти ідею, яка б об'єднала суспільство. Але оскільки будівничої ідеї, яку можна було б протиставити іде­ям соціальної справедливості, справжнього народовладдя, що ста­новлять серцевину соціалістичного ідеалу, не знаходиться, зусил­ля величезного пропагандистського апарату, усіх державних струк­тур, підпорядкованих нинішній владі, зосереджуються навколо деструктивних, руйнівних ідей:

- всіма засобами нав'язується приватновласницька психоло­гія здирництва, буржуазного індивідуалізму;

- інтенсивно здійснюється моральне розтління суспільства, насамперед розбещення молоді;

- всіляко підігрівається реакційний клерикалізм католицько­го ґатунку;

- на рівень державної політики зведені, як уже говорилося, антикомунізм і махровий націоналізм, усім наказано «позбутися комплексу інтернаціоналістів».

При цьому істинна суть націоналістичної ідеології всіляко мас­кується. За націоналізм видається природне прагнення народів до самоідентифікації, усвідомлення своєї неповторності, унікальності, етнічної своєрідності, самобутності і незамінимості, до збереження свого історичного місця в світі, своєї мови, культури, традицій і звичаїв. Але все це не має нічого спільного з націоналізмом, який починається там і тоді, де і коли інтереси, права, специфічні риси, мова однієї нації ставляться вище інтересів, прав, достоїнств інших націй і народностей.

Нинішні лідери України, вчорашні компартійні ідеологи, добре розуміють значення ідеологічної сфери, яку вони досить ефектив­но використовують для зміцнення свого режиму і боротьби з полі­тичними противниками.

Компартії ще належить осмислити, як трапилося, що саме та­кі люди опинилися в її керівництві, як вони — задовго до заборо­ни партії — змогли розставити своїх спільників, таких же пере­вертнів і зрадників, на ключових постах в редакціях газет, теле­бачення, радіо, ідеологічних наукових установах, багатьох вузах, закладах культури.

Але практичні висновки ми зобов'язані зробити вже сьогодні. Найгірше, що партія може вчинити для своєї справи, це — забути про ідейне загартування комуністів, віддати своєму політичному противнику засоби ідеологічного впливу, втратити чіткі критерії в роботі з кадрами, примиритись з проявами безідейності і без­принципності в своїх рядах.

Вважаємо, що невідкладною справою є заснування друковано­го органу партії, перетворення його в авторитетну, масову трибуну для пропаганди ідей нашої партії (її програми, висвітлення діяль­ності партійних організацій).

Разом з тим ми повинні рішуче виступити проти ідеологічного диктату, засилля антикомуністичних, націонал-екстремістських сил у сфері ідеології, проти переполітизації системи освіти, куль­тури, Збройних Сил, Національної гвардії, правоохоронних органів.

Як треба розуміти позицію властей, коли в республіці прийма­ються закони про деполітизацію армії, виконавчих державних структур, судових органів, а Президент видає розпорядження про введення в усіх державних адміністраціях посади заступника гла­ви адміністрації з умовою, що її має зайняти представник Руху і що саме йому доручатимуться питання ідеології?

Фактом є й те, що Рух активно впливає на виховний процес і кадрову політику в Армії. Його екстремістськи настроєні пред­ставники очолюють так звану Соціально-психологічну службу, яка користується особливим покровительством міністра оборони.

Ось що говорить лідер Руху: «...ми як рухівці хочемо і вплив свій поширити і на армію, хоч вона має бути безпартійною, але вплив рухівський там мусить бути... Як це робити — це вже тех­нологія». Рухівці організують шефство своїх організацій (в основ­ному із західних областей) над військовими частинами і бойовими кораблями, відзначення там релігійних і національних свят, забез­печують «належною», як каже пан Чорновіл, пропагандистською літературою. Все це — робота на далеку перспективу. Хіба не по­винні ми замислитись над тим, чому саме серед військових рухів­ці дістали досить значну підтримку на президентських виборах? Розраховують вони на підтримку і під час наступних виборів. «Рух, — наставляє його керівник, — повинен придивлятися до ар­мійських кадрів і давати рекомендації. Ми не можемо там дуже тиснути, але ми вже їх давали через керівництво Руху до керівниц­тва Міністерства оборони, до міністра оборони. Але щоб були пос­тійні сигнали ...кадрова політика в армії дуже важлива...».

Як бачите,, про плани рухівців говориться відверто і, я б сказав, зухвало. Чому ж ті, хто переслідують комуністів, грубо порушують їх конституційні права і свободи, «не помічають» несумісної з ви­могами закону діяльності антисоціалістичних, націонал-екстремістських сил? Чому так вільно і безкарно почувають себе різні воєні­зовані формування націоналістів? Як це узгоджується з деклараці­ями про побудову в Україні правової, демократичної держави, вер­ховенство закону?

Чітка і послідовна позиція Комуністичної партії у національному питанні: партія однозначно виступає за національне відрод­ження, всебічний розвиток національної культури, мови українсь­кого народу, так само як мови і культури громадянках інших на­цій і народностей, за забезпечення реальної рівності прав грома­дян, незалежно від їх національності. Саме виходячи з цього, ми вважаємо справедливими вимоги про надання російській мові, по­ряд з українською, статусу державної. Адже йдеться про мову, яку вважає рідною майже половина всього населення України. Кому потрібні загострення з цього приводу?

Лінія партії у найважливіших питаннях суспільного розвитку, її стратегії і тактики будуть викладені в партійній Програмі. Під­готувати розгорнуту Програму із зрозумілих причин зараз прак­тично було неможливо. Організаційний комітет пропонує на цьому з'їзді прийняти Програмну заяву з тим, щоб дати уявлення народу, яка партія відроджується, якою є її позиція з корінних проблем внутрішньої і зовнішньої політики.

Проект Заяви, істотно доопрацьований після першого етапу Всеукраїнської конференції комуністів з урахуванням зауважень, висловлених в ході його обговорення, вноситься на розгляд з'їзду. . При підготовці цього документа ми виходили з того, що будь-яка програма приймається на певний період — на період переходу від одного якісного стану суспільства до іншого. Вона має дати, говорячи словами В. І. Леніна, відповідь на питання, «в чому влас­не цей перехід полягає, від чого і до чого він веде... до чого ми хо­чемо перейти».

Вихідним положенням Програмної заяви є констатація того, що в Україні здійснюється контрреволюційний переворот, ліквіду­ються основи соціалістичного ладу, насаджуються капіталістичні відносини, буржуазні порядки і мораль. Відповідно змінюється і класова структура суспільства.

Відвернути антиконституційну зміну суспільного ладу, рестав­рацію капіталізму, відстояти соціалістичну спрямованість розвит­ку суспільства і систему Рад, соціальні завоювання нашого народу, вивести країну з глибокої кризи, відновити на принципово нових засадах братерський союз народів суверенних держав — таким, за нашим переконанням, має бути зміст діяльності партії на дано­му етапі, у наступний період. Без вирішення цих завдань ми не зможемо побудувати соціалізм, істотно просунутись по шляху до нашої найвищої мети — створити безкласове, комуністичне сус­пільство.

Звичайно, розгорнута Програма має враховувати процеси май­нового розшарування, глибокі зміни в класовій структурі суспіль­ства, загрозу масового безробіття, що докорінно змінює всю ситуа­цію в країні. Але все це треба глибоко осмислити, зробити наукові висновки. Здійснити це має програмна комісія, пропозиція про ство­рення якої вноситься з'їзду.

А в Програмній заяві, виходячи з характеристики нинішньої політичної ситуації і попередньої оцінки причин поразки комуніс­тів, сформульовані основні принципи, керівні засади діяльності від­новлюваної Компартії, визначені її стратегічні цілі і найближчі завдання.

В доопрацьованому проекті Програмної заяви враховано бага­то пропозицій і зауважень, що надійшли від партійних організацій за результатами передз'їздівського обговорення, зокрема пропози­ції Кримського рескому, Харківської наради групи делегатів XXIX з'їзду КПРС.

Переконані: ми зможемо спільними зусиллями підготувати змі­стовний, доступний за формою політичний документ, який послу­жить доброю основою для пропаганди цілей і завдань партії, для проведення політичної роботи серед трудящих.

Товариші делегати!

Чим глибше поринається наше суспільство у прірву всеохватної катастрофи, тим очевиднішою стає згубність антинародної по­літики правлячих кіл. Трудящі все більше переконуються, що без зміни цієї політики неможливо змінити на краще ситуацію в сус­пільстві.

Але для цього потрібна організована, могутня і впливова по­літична сила, здатна запропонувати народу іншу— конструктивну, реалістичну, близьку і зрозумілу трудящим — програму дій.

Такою силою і має стати Комуністична партія.

Оргкомітет, враховуючи ситуацію, що склалася, вносить з'їзду пропозицію — прийняти Декларацію про відновлення діяльності Комуністичної партії України як політичної організації, що діє в суверенній Україні, партії соціальної справедливості, відкритої для всіх прихильників комуністичної ідеї і соціалістичного вибору.

Запитують — що це буде за партія: та ж сама, що була до за­борони, чи інша, нова? Вважаємо дискусії на цю тему безпредмет­ними і непотрібними.

Йдеться про політичну організацію комуністів, чия партія бу­ла незаконно заборонена в серпні 1991 року, про партію, яка буду­ється за ленінськими організаційними принципами, зберігає свою соціально-класову природу, вірність марксистсько-ленінському вченню, комуністичному ідеалу, справі соціалізму, партію патріо­тів і інтернаціоналістів. Члени цієї партії вважають за потрібне збе­регти її назву — Компартія України, і ніхто не може позбавити їх цього права.

Разом з тим це — партія, яка створює нову організаційну структуру: комуністи об'єднуються у знов створювані, у відповід­ності з вимогами Закону України «Про об'єднання громадян», пер­винні організації за місцем проживання або за фахом чи родом занять. В районах, містах, областях формуються відповідні партій­ні комітети.

Це — партія, яка діє в незалежній державі і захист її інтере­сів, інтересів свого народу вважає найважливішим завданням.

Це — партія, яка є самостійною політичною організацією, яка не може бути складовою частиною іншої партії, керівні органи якої знаходились би за межами України, але може — за рішенням сво­їх з'їздів — входити до міжнародних спілок, якщо їх центральні органи здійснюють лише координаційні чи консультативні функції.

Отже, йдеться про принципово новий правовий статус партії, що вимагає й прийняття нового Статуту, який має замінити Статут, прийнятий на XXVIII з'їзді.

Відроджувана Компартія України є ідейною, організаційною, правовою наступницею партії, яка діяла до заборони. Домогтися скасування антиконституційних указів про заборону КПУ, віднов­лення честі і справедливості відносно комуністів — одне з важли­віших завдань нашої партії.

У проекті Статуту, який за рішенням першого етапу Всеукра­їнської конференції надсилався партійним організаціям, за підсум­ками обговорення внесено чимало змін і доповнень, які рельєфно відображають класову природу партії, її марксистсько-ленінський характер, цілі і завдання, форми організації і принципи діяльності.

Очевидно, що це буде Статут перехідного етапу, коли партія після завданого їй тяжкого удару відроджується, згуртовує свої сили. На наступному з'їзді в нього можна буде внести, з урахуван­ням вимог життя, партійної практики, відповідні корективи або прийняти, разом з Програмою, новий Статут.

Головна ідея, яка закладалася при підготовці проекту Стату­ту, полягає в тому, щоб забезпечити реальне повновладдя партій­них мас, первинних організацій, широку внутріпартійну демокра­тію на основі послідовного дотримання принципу демократичного централізму, не допустити дрібнобуржуазного, бюрократичного пе­реродження партії, зосередження надмірно широких повноважень в руках партійної верхівки.

Є ряд принципових питань, в яких слід визначитись сьогодні, тут, на з'їзді.

В ході обговорення чимало товаришів висловились проти за­кріплення в Статуті положення про можливість створення в партії платформ. Вони посилаються на гіркий досвід недавнього минуло­го, коли саме поділ на платформи призвів до гострої внутріпартій­ної боротьби, розпаду єдиної партії на ряд течій, а потім і окремих партій. Наслідки цього позначаються й тепер, причому і у нас, і в Росії, і в інших республіках.

Між тим, зараз, як ніколи, партія має бути згуртованою, об'­єднаною спільністю цілей і дій; все мусимо зробити, щоб відверну­ти можливість розколу.

Йдеться, звичайно, ні про формальну єдність, а, тим паче, не про згуртування на безпринципній основі. В партії повинні бути однодумці. Кого не влаштовує така партія, можуть створювати ін­шу. Але залишатись у партії, щоб розколювати її, нав'язувати свої погляди, роздмухувати суперечки і чвари, не може бути дозволено нікому.

Оргкомітет підтримує прагнення партій, організацій та інших об'єднань комуністичної спрямованості, що виникли після заборо­ни КПУ, до об'єднання в Компартії України. Але вважаємо за не­обхідне встановити, що умовами для цього повинні бути визнання Статуту і програмних документів КПУ та саморозпуск.

Про членські внески. Позиції тут різні — від того, щоб зали­шати в первинних організаціях мало не всі внески, до повного їх перерахування вищим партійним органам. Нам треба визначитись і в цьому питанні.

Про власність партії. Деякі лідери, чиїми стараннями була за­боронена Компартія України, договорилися до того, що й партії такої не було, і не було в неї Статуту, програмних документів (хоча під їх безпосереднім керівництвом готувалися і приймалися ці документи), не було партійної власності. Як відомо, Президія Вер­ховної Ради ухвалила рішення відібрати у Компартії України влас­ність ще до того, як партія була заборонена. Це не просто кричуще порушення законів, а відвертий і зухвалий грабіж. І зараз ці ліде­ри висувають питання про партійну власність чи не на перший план. Не вважаючи це питання першочерговим, мусимо все ж зая­вити: з антизаконними діями комуністи миритися не будуть. Закон для всіх, у тому числі й для властей, має бути законом. Партія ще до заборони передала значну кількість своїх приміщень, транспорт­них засобів, іншого майна, грошових коштів дитячим, оздоровчим, навчальним, культурно-освітнім закладам, судовим установам, ін­шим правоохоронним органам, для ліквідації наслідків Чорнобиль­ської катастрофи, на інші соціальні потреби. Від цієї принципової лінії партія не відступить.

Але ми не можемо погодитись з тим, що значна частина пар­тійного майна опинилася в руках різного року ділків і використо­вується мафіозними структурами в інтересах збагачення.

Про соціальну базу партії. Компартія України була і залиша­ється виразником інтересів людей праці — робітників, селян, інте­лігенції, людей, які навчаються, військовослужбовців, пенсіонерів, безробітних. Серед них вона черпає своє поповнення, відбираючи в свої ряди тих, хто щиро відданий ідеям комунізму і готовий са­мовіддано боротись за них.

Головне для нас зараз — завоювати знову довіру робітничого класу, інтелігенції, інших верств трудящих, домогтися, щоб за ко­муністами пішла молодь.

Ідейною основою партії залишається науковий соціалізм, рево­люційне вчення Маркса і Леніна, яке творчо розвивається і збага­чується досягненнями науки, практикою світового комуністичного і робітничого руху.

Ми відкидаємо, як безпідставні і несправедливі, звинувачення на адресу тих, хто у ці нелегкі місяці і роки наполегливо боровся і бореться за відновлення діяльності Компартії України, в «опор­тунізмі», «соціал-демократичному переродженні», «націонал-комунізмі». Що таке «націонал-більшовизм», «суверен-комунізм», яку грізну небезпеку уявляють вони для Компартії, для нашої справи, комуністи України добре пізнали на власному досвіді, і вони не допустять повернення зрадників у свої ряди.

Не можу не сказати, що згадані звинувачення об'єктивно (чи свідомо?) спрямовані на те, щоб роз'єднати комуністів, скомпроме­тувати чесних, авторитетних товаришів, утвердити в партійних ор­ганізаціях атмосферу підозрілості, нервозності, нав'язати «полю­вання на відьом», нарешті — зірвати процес відродження Компар­тії і легалізацію її діяльності.

Неприпустимими і шкідливими є намагання звинуватити всіх партійних керівників і функціонерів, навішати на них образливі ярлики. Серед партійних лідерів (як і серед рядових партійців) дійсно виявилося немало зрадників, боягузів, перестраховщиків. І кожному з них потрібно дати об'єктивну оцінку відповідно до ви­мог партійного Статуту. Та були серед них — і таких немало — бійці, які в нелегких умовах пропагували ідеї партії, вели органі­заційну роботу, виступали в пресі. А дехто обстоював честь партії, перебуваючи майже півтора року під підозрою, будучи звинуваче­ними в ...зраді Батьківщині. Все це потрібно враховувати. А не ма­хати шаблею, як це дехто робить, видаючи лише себе за «справж­ніх комуністів».

Життя все розставить на свої місця, а комуністи у спокійній об­становці розсудливо у всьому розберуться.

Не потрібні справі відродження Компартії і схоластичні супе­речки про те, якою вона є — парламентською чи авангардною.

Компартія — політична організація, яка діє в межах Консти­туції, дотримуючись законів держави. При цьому вона використо­вує і парламентські, і позапарламентські форми роботи, які допу­скаються законом, домагаючись, щоб її цілі, її програму поділяла більшість нашого народу. Надаючи значення завоюванню міцних позицій в парламенті, представницьких та інших органах, партія не може зводити лише до цього свою діяльність, а тим більше — перетворюватись на придаток фракції у парламенті.

Справою честі, нашим найважливішим завданням є перетво­рення Компартії в партію, за якою піде більшість народу, в бойо­ву, впливову політичну силу.

Компартія виступає за єдність дій з усіма прогресивними си­лами, які обстоюють завоювання соціалізму, завоювання нашого народу, демократичний шлях розвитку суспільства. Наш найближ­чий союзник — Соціалістична партія України, в лавах якої ведуть роботу багато членів КПРС.

Комуністи будуть всіляко підтримувати діяльність комсомолу, співробітничати в дусі партнерства і конструктивного діалогу з молодіжними, жіночими, ветеранськими, іншими громадськими ор­ганізаціями і об'єднаннями трудящих.

І про нашу позицію щодо Союзу комуністичних партій — СКП-КПРС. Принципову ухвалу з цього питання було прийнято, як відомо, на першому етапі Всеукраїнської конференції комуніс­тів.

Комуністи України однозначно — за згуртування партійних сил, за їх об'єднані дії в ім'я досягнення спільних цілей.

Координація, узгодження наших зусиль особливо потрібні за­раз, коли компартіям доводиться діяти в незалежних державах, ра­хуватися з діючими законами.

Рішення XX партконференції КПРС створили для цього добру основу. На жаль, XXIX з'їзд КПРС у ряді принципових питань ві­дійшов від рішень конференції. Декларувавши перетворення КПРС — єдиної партії на Союз самостійних компартій, з'їзд у Програмі, ряді положень Статуту зберігає унітарний характер Со­юзу як фактично однієї партії. Це створює серйозні перешкоди для легалізації КПУ в разі її вступу в СКП.

Не можна не сказати й про те, що з'їзд порушив встановлений ним же в Статуті порядок формування союзних органів — Ради партій і Контрольно-ревізійної Комісії.

Важко зрозуміти, чому організатори XXIX з'їзду не прислу­халися до пропозицій відкласти з'їзд або хоча б провести його в два етапи. Як не можна визнати за нормальну практику і намаган­ня виконавчих органів СКП давати оцінки діям тих чи інших пар­тій, в тому числі й тих, які не входять до Союзу, нав'язувати свої настанови без врахування обстановки в них, специфіки тих чи ін­ших республік.

Вважаємо, що всі питання, пов'язані із становленням СКП як справжнього союзу братніх партій, можна і треба вирішити на принциповій, прийнятній для всіх партій основі в ім'я згуртування комуністичних сил.

Тому, приймаючи рішення про входження КПУ в Союз Кому­ністичних партій, було б правильним доручити Центральному Ко­мітету внести в Раду партій СКП відповідні пропозиції і зауважен­ня щодо змісту і характеру програмних і нормативних документів Союзу, сподіваючись, що вони будуть прийняті з розумінням.

Офіційні матеріали про входження в СКП будуть внесені у встановленому порядку. До того наша партія могла б співробітни­чати із союзними органами в робочому порядку.

Інший порядок дій буде перешкодою на шляху легалізації КПУ, в чому, як ми розуміємо, не зацікавлене і керівництво Союзу.

Товариші делегати!

В тяжку годину для нашої держави, для трудящих України відновлює свою організовану діяльність наша партія. Серед знач­ної частини суспільства ще зберігається упереджене, а то й від­верто негативне ставлення до комуністів, до соціалізму. Цього не можна не враховувати.

І все ж наші люди все більше замислюються над тим, до чого вже призвели відмова від соціалістичної спрямованості розвитку суспільства, антинародна прорухівська політика властей. Святку­вання Першого травня, Дня Перемоги переконливо засвідчили, що відданість соціалізму не вдалося витравити з; душ і сердець міль­йонів людей.

Важливо й те, що, хоча для ліквідації соціалістичних засад в Україні зроблено вже багато, зміни в суспільно-політичному ладі ще не стали незворотними. Соціалістичні завоювання ще можна відстояти. І ми мусимо це зробити; Але для цього передусім треба відродити партію.

Хай наш з'їзд стане історичною віхою на цьому шляху!

 


Вы можете обсудить этот материал на наших страницах в социальных сетях