Листопадовий, 1998 року, Пленум ЦК


 

Про завдання партійних організацій щодо зміцнення зв'язків

з творчою та науково-технічною інтелігенцією

 

Доповідь Першого секретаря ЦК Компартії України П.М.Симоненка на Пленумі ЦК Компартії України 14 листопада 1998 р.

 

Шановні товариші!

Питання, яке ми сьогодні обговорюємо, має визначну, характерну особливість.

Зміцнення зв’язків нашої партії з інтелігенцією ми розглядаємо не просто як необхідність розвитку самої партії або інтелігенції. Ми виходимо з того, що єдність дій Комуністичної партії і прогресивної інтелігенції є однією з найважливіших умов порятунку нашої країни і нашого народу від катастрофи, що їм загрожує. Ми переконані в необхідності такої єдності. Бо з кожним днем життя доводить, що щасливе майбутнє народу України можливе лише на шляху оновленого соціалізму, який послідовно відстоює наша партія. Це з одного боку. А з іншого - цілком очевидна величезна, незамінима роль у побудові щасливого майбуття України передової інтелігенції - всіх тих, хто професійно займається розумовою працею, від кого багато в чому залежить вироблення здійснення політики, розвиток виробництва, науки, техніки, освіти, культури, мистецтва.

Наш час на межі третього тисячоліття характеризується швидким зростанням ролі інтелектуальної праці, ролі і чисельності інтелігенції, яка в розвинутих країнах складає ретину, в то й понад половину, як у США, зайнятого населення. Ми не можемо не важити на це, думаючи про долю нашої Батьківщини!

І саме тому хотілося б, щоб розмова на Пленумі з цієї проблеми була заінтересованою, глибокою, а головне - щоб вона знайшла відгук, започаткувала діалоги в широких колах інтелігенції і в суспільстві в цілому.

Це тим більш необхідно в сучасному складному становищі України.

Товариші!

В зв’язку зі сказаним перш за все хотілося б нагадати уроки того великого і унікального досвіду роботи Комуністичної партії з інтелігенцією, який був за Радянської лади.

З перших днів її існування проблема формування нової, соціалістичної інтелігенції повстала як першочергова. Без знань і культури, відзначав В. І.Ленін, соціалізм «можливий. Нам потрібні, підкреслював він, гігантський "переворот, ціла смуга культурного розвитку всієї народної маси". (ПЗТ, т.45, с.354).

Саме тут - в культурному розвитку всього без виключення народу, у створенні доти небаченої в світі нової, народної інтелігенції і є один з найбільших, унікальних а своїм історичним значенням, внесків Радянської влади і соціалізму у світовий прогрес.

Програмне значення для роботи партійних організацій України мала прийнята на Восьмій російській конференції РКП(б) (2-4 грудня 1919 року) ленінська резолюція "Про Радянську владу на Україні". В ній, зокрема, відзначалося: "Зважаючи на те, що українська культура (мова, школа і т.д.) протягом віків притискалася... ЦК РКП ставить в обов'язок всім членам партії... сприяти усуненню всіх перешкод до вільного розвитку української мови і культури".

В роботі з інтелігенцією в цілому і особливо у формуванні нової інтелігенції партія використовувала різноманітні підходи. Але перш за все - висування на керівні посади передових робітників і селян, створення умов для підвищення їх культурного і фахового рівня, перепідготовку фахівців у середніх і вищих навчальних закладах.

Важливе значення мало залучення на сторону Радянської влади буржуазних фахівців, багато з яких стали чесно служити своєму народові.

Ось що писав в своїй заяві про прийом в Комуністичну партію вчений з світовим ім'ям Євген Патон: "Коли Радянська влада взяла в свої руки управління країною, мені було 47 років. Початки нової влади я вважав нежиттєвими.... По мірі того, як здійснювалися... великі починання партії і уряду... змінювався мій світогляд. Я став розуміти, що до Радянської влади мене наближає, те, що працю, яка є основою мого життя, Радянська влада ставить вище за все. В цьому я переконався насправді... ".

Найважливіше завдання, яке довелося вирішувати комуністам України - ліквідація неписьменності. Якщо до революції письменне населення в містах України становило 42, а в селах - 15 відсотків, то тільки за перші десять років Радянської влади серед міських жителів стало майже три чверті письменних, а серед сільських - половина. Таким чином було закладено підвалини справжньої культурної революції

Потенціал освіти, науки, культури і мистецтва в Україні формувався за допомогою братерських народів Радянської держави, де панували голод і розруха після громадянської війни, а Радянський уряд в Москві виділив 800 тис. карбованців золотом для того, щоб надрукувати підручники для українських шкіл. Радянський уряд виділив Україні гроші, щоб вона друкувала свої підручники сама, а зараз нам підручники завозять з Канади. Так вчать не тільки "канадсько-українській" мові, а й призвичаюють наш народ до чужого йому соціально-економічного ладу.

За Радянської влади заробітна платня інтелігенції, її реальна вартість постійно зростали. Навіть в 1924-25 роках, а це був дуже непростий період нашої історії, учителям була збільшена заробітна плата майже в два рази у порівнянні з попереднім господарським роком.

Соціалізм дозволяв невпинно розвивати фундаментальну і прикладну науку, їх матеріальну базу, можливості вільного користування величезними скарбами бібліотек, досягнень світової науки і культури, спілкування вчених, освітян, діячів мистецтва тощо.

Створена завдяки Жовтню Академія наук України, радянська вища школа виховали тисячі талановитих вчених. Ними вирішений цілий ряд таких наукових проблем, які не тільки мали величезне народногосподарське значення, а й стали видатним внеском у світову науку. Це, в першу чергу, дослідження у галузі розщеплення атомного ядра, отримання рідких газів, нових технологічних процесів зварювання металів, використання атомної енергії в мирних цілях, запуску штучних супутників і космічних ракет, виробництві штучних алмазів. Гордістю вітчизняної і світової науки, справжньою елітою інтелігенції нашого народу є такі радянські вчені, як академіки Борис Патон, Віктор Глушков, Микола Боголюбов, Микола Барабашов, Олександр Бродський, Зот Некрасов, Іван Францевич та багато інших.

Комуністична партія допомагала зростанню творчої інтелігенції, діяльності об'єднань прогресивних письменників "Гарт", "Плуг". Величезне значення мала Спілка письменників України. В скарбницю української радянської і світової літератури навічно ввійшли поезії Павла Тичини і Миколи Бажана, драматургія Івана Микитенка і Олександра Корнійчука, проза Юрія Яновського і Андрія Головка та сотень інших відомих діячів нашої літератури.

За Радянської влади утворювалися і розгортали свою творчу діяльність організації митців, архітекторів, композиторів. Було вжито заходів до розвитку кінематографії. Влада Рад дбала про духовне майбутнє народу.

Слід відзначити, що найважливішою умовою успішного культурного будівництва було братерське співробітництво і взаємодопомога народів Союзу РСР.

Значна увага приділялася розвитку економіки, науки, освіти, культури західних областей України, які на час воз’єднання з Радянською Україною були в усіх відношеннях найвідсталішими. У розвитку освіти, науки, взагалі духовності і культури велику допомогу Львівщині, як приклад, надали Москва, Ленінград, Рязань, Новосибірськ, Пенза, Чебоксари, Тбілісі, Ташкент, завдяки чому вже в 1944 році у Львові були створені нові відділи шести інститутів АН УРСР. Постановою Уряду СРСР в 1959 році у Львові було організовано філіал Академії наук УРСР у складі чотирьох інститутів, що сприяло подальшому розвитку науково-технічного потенціалу краю. Подібних прикладів безліч.

Хоч у радянському минулому було й ряд негативних явищ в роботі з інтелігенцією, та в цілому за роки Радянської влади інтелігенція перетворилася в найдинамічніший соціальний пласт у країні, другий за чисельністю після робітничого класу.

На кінець 80-х років, наприклад, в народному господарстві України працювало майже 6 млн. дипломованих фахівців, що в 31 раз більше, ніж було в усій царській Росії. За рівнем освіти Радянська Україна займала одне з провідних місць у світі. Ключові позиції належали нашій країні у галузі кіно, балету, театру, музики, пісенної творчості, літератури.

Культурна революція охоплювала не якусь елітарну, панську меншість, а все населення, весь народ. Народна радянська інтелігенція була носієм і поширювачем знань, високої людської моралі, творцем нової, унікальної, соціалістичної цивілізації людства.

Все це було запорукою подальшого прогресу Батьківщини. Інтелектуальна праця, інтелект, їх носії - інтелігенція шанувалися в радянському суспільстві.

За цими загальними фактами стоїть доля мільйонів і мільйонів людей - всіх тих, кого з робітництва і селянства, від неграмотності і знедоленості, як і з числа трудової інтелігенції Радянська влада і соціалізм підняли до вершин науки і культури, зробили вченими, інженерами, лікарями, письменниками, вчителями, митцями. Ми впевнені - більшість радянських інтелігентів ніколи не забудуть того, що зробила для них Радянська влада і соціалізм.

Ми повинні про це говорити якнайчастіше, бо тепер ця правда радянського життя замовчується і перекручується.

І головний висновок з минулого полягає в тому, що величезний розвиток духовності і формування інтелекту народу є прямим наслідком, більше того - суттю Радянської влади і соціалізму, ленінської політики КПРС.

І саме тоді і тому, що було втрачено Радянську владу і соціалізм - наш народ, нашу Батьківщину спіткала трагедія. І невипадково - однією з найбільш потерпілих верств населення стала саме інтелігенція. Контрреволюційний переворот 1991 року позбавив її не тільки заробітної платні і роботи, а й самих основ існування !.

Та будемо відверті: трагедія і в тому, що певна частина інтелігенції стала активним учасником, а подекуди й головним рушієм цього контрреволюційного перевороту. Прикро, але факт, з якого теж потрібно робити висновки.

Що ж сьогодні являє собою інтелігенція України? На нашу думку, в середовищі сучасної інтелігенції є декілька груп.

Першу складають ті, кого Борис Олійник так влучно назвав мутантами, хто з самого початку так званої перебудови перевдягнувся в демократичні "шаровари". Саме вони демонстративно рвали та палили свої партквитки, горланили в епіцентрах багатотисячних мітингів, гучно закликали трощити Радянську владу і соціалізм, забувши, хто їх вивів у люди.

Ми мабуть не бачили раніше суті цих політиканів, для яких характерні кар'єризм, продажність і пристосуванство. Спішно помінявши прапори, присяги та молитви, - вони очолили антисоціалістичний, антикомуністичний похід під демагогічними гаслами "демократії", "незалежності" і "соборності" Української держави.

Пам’ятаєте, як палко виступали ці "демократи" за "добробут і щастя народу" проти номенклатурних привілеїв? Але коли мутна хвиля так званих перетворень винесла їх на владну верхівку, - вони перш за все пограбували народ і почали самі шалено збагачуватися. "Національні демократи" критикували бюрократію та, посівши керівні крісла, неймовірно роздули управлінський апарат і започаткували такий розквіт хабарництва і корупції, таке знищення національної науки та культури, якого не знала країна і в воєнні лихоліття.

Йдучи до влади, вони базікали про "самостійність" і "незалежність" України, а тепер запродали її іноземному капіталу. Їх небагато, та лихо від них Україні і народу чимале. Це вони, в тому числі деякі давні чи новоявлені партійні функціонери, деякі академіки та доктори наук, діячі освіти чи культури слугують в адміністрації Президента України, в уряді, місцевих адміністраціях, проурядових офіційних і громадських органах масової інформації й т.п. Вони допомагають грабувати й експлуатувати трудящих, віддають Україну в кабалу імперіалізмові та НАТО. Це вони - ті, хто очолює науково-освітні та культурні установи, фальсифікують славетну історію нашого народу, особливо Радянського періоду, руйнують його культуру й духовність, сприяючи поширенню західної ерзацкультури.

Лише одиниці з них фанатично керуються своїми псевдоідеями. А більшість, за відомим висловом, любить нашу неньку - Україну "не стільки до глибини душі, скільки до глибини кишені".

Можна було б поіменно перелічити цих запроданців. Особливо з колишньої керівної верхівки номенклатури та творчої і наукової інтелігенції. Та не будемо це робити, бо їх, цих "героїв", наш трудовий народ вже давно затаврував ганьбою, і тавра цього їм не змити ніколи.

До другої групи можна віднести тих інтелігентів, які пристосувалися до нових умов і поставили свої знання на службу антинародному режиму і капіталу, нерідко не тільки тіньовому, а й кримінальному. Дехто з них - вчить тепер кадри для антинародного режиму, дехто - розробляє програми капіталізації і приватизації, а по суті - програми знищення нашого народу і країни. На тих, хто за ці роки переродився й свідомо слугує антинародному режиму - розраховувати не варто. Але серед цієї групи інтелігенції чимало людей порядних, яких система штовхає на "заробітки", щоб вижити, а то й у тіньове болото. І чимало з них співчуває лівим силам, чекаючи нашої перемоги. Але найчастіше вони самі вичікують.

Однією з причин політичної пасивності частини цієї інтелігенції є надія на те, що скрутний час ось-ось мине і все в Україні буде як в "цивілізованих" країнах капіталу. Усвідомленню повної необгрунтованності таких сподівань, безумовно, допомогла б наша робота з ними, зокрема й наша преса, щоб вони побачили стан України в цілому, прикрі тенденції її розвитку, якщо продовжуватиметься нинішній курс так званих реформ.

Наше завдання - значно посилити предметну роботу з цією частиною інтелігенції. В усіх напрямках: і в захисті їх громадянських прав, і в створенні нормальних стабільних умов для їх чесної праці, в тому числі їх нинішньої роботи у підприємництві.

Ми звертаємось до них з пропозицією: почитайте нашу Програму та наші антикризові заходи, нашу щотижневу газету. Киньте оком на всю складність ситуації, і ви тоді зрозумієте повну безперспективність для народу того ладу, якій нав^язують Україні іноземні та вітчизняні капіталізатори. Ми б хотіли, щоб ці чесні інтелігенти зрозуміли, що єдиний вихід для долі країни - це повернення на шлях соціалізму. Щоб ці чесні інтелігенти побачили, яку важку роботу сьогодні виконує партія комуністів, як виважено намагаємося ми діяти, організуючи трудящі маси, і допомогли нам в цій роботі.

Третя група - найбільш численна. Це, по суті, основна маса трудової інтелігенції, найбільш експлуатована та знедолена нинішнім режимом: учителі, викладачі, вихователі дошкільних закладів, лікарі, велика частина інженерно-технічної, сільської інтелігенції, студентської молоді - майбутніх інтелігентів. Саме в їх середовищі ми, комуністи, знайдемо і знаходимо найбільшу підтримку.

Адже більшість з них усвідомлює, що нині правлячий режим та його курс є антинародним, а результати його правління - згубними для України.

Однак складність в тому, що ця група не є єдиною. Вона організаційно розпорошена, знаходиться під впливом різних політичних партій і громадських об'єднань, або взагалі -позапартійні. У них різні погляди на причини кризи, шляхи відвернення катастрофи, на подальший розвиток України.

Як ми, комуністи, повинні поставитися до цієї групи інтелігенції?

На наше переконання, партії треба виходити з таких практичних настанов.

По-перше, все зробити для того, щоб організаційно згуртувати як союзників, або навіть, як тимчасових попутників, цю групу інтелігенції. Згуртувати саме навколо завдання усунення від влади нині пануючого режиму, та зміни курсу розвитку України, бо це є першою об'єктивною умовою врятування нашої Батьківщини.

Організаційною формою згуртування цієї передової інтелігенції могло би бути Всеукраїнське громадське об'єднання патріотичних сил, роботу по створенню якого зараз розгортає наша партія.

Проводячи цю роботу, наші партійні осередки і комуністи повинні ставити завдання у якнайширшому загальнонаціональному патріотичному значенні, а також враховувати особливість підходів до інтелігенції. Це - по-перше.

По-друге, згуртовуючи патріотичні сили, ми ні на хвилину не повинні припиняти пропаганди наших комуністичних поглядів на шляхи виводу України з кризи, а головне - на її подальший розвиток.

Такий підхід - не наша примха. Адже саме життя вимагає чіткого усвідомлення, що треба робити не тільки зараз, а й після того, як вдасться усунути нинішній режим від влади. Вже сьогодні потрібно розробляти програми дій нової, справді демократичної, народної влади.

Компартія України має свій план дій. Це план поступового повернення України на соціалістичний шлях.

Ми повинні переконати некомуністичну частину передової інтелігенції в обгрунтованності і реальності саме нашого підходу до цих проблем.

Товариші!

Те, що сталося з інтелектом нашого народу, інтелектом нашого народу, з переважною більшістю нашої інтелігенції після контрреволюційного перевороту 1991 року -це по суті трагедія всієї держави. Адже великий інтелектуальний і духовний потенціал, творчий за своєю суттю, іноземному імперіалізмові і його агентам в СРСР вдалося використати для руйнації. Тих, хто продався кримінальним руйнівникам, взяли в прислужники і наложники, а тих, хто не захотів продатися - просто викинули як непотріб.

Та більшість справжніх інтелігентів не змирилися з цим. Зразу ж після незаконної заборони Комуністичної партії України велика частина найбільш активних комуністів почала роботу по згуртуванню прибічників марксизму-ленінізму і відтворенню Комуністичної партії. Варто б назвати імена сотень і тисяч інтелігентів-комуністів таких як Борис Олійник, Олександр Левада, Валерія Заклунна, Ольга Чорнобривцева, академік Олександр Алимов, доктори наук Володимир Орлов, Борис Новиков, Олег Грачов, Іван Грущенко, Іван Хміль, Юрій Шиловцев та чимало інших, які вели і ведуть цю роботу в кожній області і місті України.

Саме вони - тисячі і тисячі справді народних інтелігентів - складають четверту групу - цю найбільш ідейно загартовану частину інтелігенції. її представники мають стійкі переконання, тверду віру в ідеали соціалізму, сміливість у їх відстоюванні. Вони відкрито виступають проти антинародного курсу. Для нашої партії ці люди - надійна опора.

Вони допомагають нашій партії вирішувати складні і багатогранні завдання. В свою чергу, Комуністична партія України серед найважливіших напрямків своєї діяльності розглядає роботу з інтелігенцією, зміцнення зв’язків з нею. Принципові основи цієї роботи знайшли своє відображення в Програмі нашої партії, матеріалах з'їздів і Пленумів ЦК, на сторінках газети "Комуніст", в парламентській діяльності наших депутатів-комуністів.

Вже можна говорити і про практичні форми цієї роботи на місцях. Так, в Житомирі працює жіноча організація "Жінки за соціальну справедливість", яка складається переважно з представників інтелігенції. Керують нею Тетяна Миколаївна Алексєєвич, член бюро обкому партії, кандидат сільськогосподарських наук, та Іовна Смищук, секретар Житомирського міськкому партії, учителька за фахом.

В створеному ними піонерському таборі у цьому році були оздоровлені діти з малозабезпечених сімей, вихователями і вожатими самовіддано працювали учителі шкіл і студенти педінституту. Чи можна переоцінити значення цієї роботи не тільки для здоров’я дітей, айв тому, що в їх душі закладається добро і розум, в той час, як навкруги ведеться цілеспрямоване розбещення молоді.

Живі традиції піонерського і комсомольського руху і в багатьох школах Черкаської області. Характерно, що тут чимало працівників і керівників народної освіти не приховують своєї приналежності до Комуністичної партії, прихильності до соціалістичних ідеалів. А це -гідний приклад для інших.

В складі Черкаської міської організації Компартії України створена первинна партійна організація учителів. її активіст Степан Миколайович Слодзик - голова страйкового комітету.

Партійні комітети Кіровоградської області приділяють увагу відтворенню і зміцненню партійних організацій в установах і на підприємствах, де домінує інтелектуальна праця. Додаються зусилля, щоб ці організації росли за рахунок молоді. В минулому і нинішньому роках тут в партію прийнято 35 учителів, викладачів, медичних працівників віком до 40 років.

В Краматорську Донецької області проводиться робота по залученню в партію працівників і керівників наукових організацій і навчальних закладів. На даний момент серед них вже є 11 комуністів. Тут під час березневих виборів до Верховної Ради в партію було прийнято 76 чоловік з числа інтелігенції.

Упевнено працює партійна організація Київського академмістечка. її комуністи не припиняли своєї діяльності і створили 3 первинних організації, де працює 4 доктори і 9 кандидатів наук. Багато зусиль для цього приклав секретар парткому - член Київського міськкому партії, член Нью - Йоркської академії наук, кандидат хімічних наук Ростислав Володимирович Чернов.

На наш погляд, досить цікаво і результативно працює товариство "Кримські вчені соціалістичної орієнтації" (голова - член рескому Компартії, доктор економічних наук, професор А.П.Кудряшов). Ректори і доповідачі цього товариства проводять заняття в системі політнавчання. Вчені організують і координують проведення науково-практичних конференцій, публікацію матеріалів з актуальних питань, приймають активну участь у різних масових заходах.

Ці лише декілька прикладів з життя партійних організацій свідчать тільки про початок тієї великої роботи з інтелігенцією, яка вимагає від нас системності, послідовності, творчого підходу і, зрозуміло, позитивного результату. Значення її для нашої партійної справи важко переоцінити, а поштовхом була наша перша зустріч з інтелігенцією ще весною 1993 року. Сьогоднішній пленум ЦК партії повинен значно активізувати цю роботу.

Товарищі!

В нашій розмові про інтелігенцію і в роботі з нею ми повинні виходити з загального стану справ.

Протягом останнього десятиріччя реакційні сили Заходу докладають величезні зусилля для знищення культурного і інтелектуального потенціалу колишнього СРСР, в тому числі і нашої держави. Для цього застосовуються могутні механізми руйнації, котрі передбачають просування на керівні пости у сфері науки, освіти і культури носіїв буржуазних стандартів життя; постійне скорочення бюджетних асигнувань на науково-гуманітарну сферу, переведення її на комерційну, "дикоринкову" основу; насадження в суспільстві норм і принципів буржуазної моралі тощо.

"Заслуга" в реалізації цих механізмів, безсумнівно, належить так званій національній еліті. Це здебільшого колаборанти, які знаходяться під впливом Заходу, української діаспори, особливо тієї її частини, що пов'язана з ОУН. Вони взаємодіють з такими структурами, як Міжнародний центр перспективних досліджень, "Трансперенсі Інтернешнл" Міжнародний фонд "Відродження", Фонд Сороса, Інститут Шиллера, сумнозвісним Міжнародним валютним фондом, Світовим банком та ін.

Вся їх так звана "добродійність", їх "гранти", "стипендії" - це налагоджена імперіалістична схема викачування грошей, отримання величезних прибутків в нашій країні, зокрема з нашої інтелектуальної власності, створеної народом за Радянської влади. А крім того - вони стримують політичні дивіденди.

їх головна мета - не тільки зруйнувати соціалістичний лад, а й витравити з психології людей такі якості, як колективізм, братерство, згуртованість, моральність, дружелюбність, що складали основу соціалістичного способу життя, пам'ять про наше радянське минуле, а також про слов'янські общинні традиції. Тотально насаджуються інстинкти наживи, насильства, індивідуалізму, моральна деградація, цинізм. Більше того -нам намагаються прищепити віруси лакейства та прислужництва європейським і заокеанським нуворишам.

Послідовно і агресивно відбувається вторгнення на нашу землю зі споконвічними глибокими православними, християнськими традиціями, - чужоземних релігійних культів.

Проти всього цього не може не боротися чесна людина, тим більше інтелігент. Ми, комуністи, рішуче підтримували і надалі будемо підтримувати прагнення всіх наших співвітчизників, щоб зберегти і захистити нашу в історію, нашу культуру, віру наших пращурів. Особливо це важливо напередодні святкування двотисячоліття Різдва.

Різного гатунку "національні лідери" ганьблять сьогодні народ України. Це про них написав Борис Олійник:

"Слави тобі і чинів,

Платний патріоте,

Що пролазам з чужини

У державі одчинив

Душу і ворота!"

Тепер про стан сучасної освіти, науки, культури і мистецтва.

Комуністів серйозно турбують проблеми школи. В епоху науково-технічної революції формула "наука-виробництву" без освіти мертва. Пріоритет освіти - закон розвитку сучасного суспільства.

Система освіти, створена в роки будівництва соціалізму, мала фундаментальну і тривалу основу, але тепер всі побачили, що це надбання нашого народу свідомо і жорстоко знищується.

Хіба від доброго життя не почали 1 вересня нинішній навчальний рік 500 шкіл Кримської Автономної Республіки, Донецької, Київської, Кіровоградської, Тернопільської областей.

Під виглядом українізації тисячі сімей позбавляються можливості вчити своїх дітей рідною мовою. В цьому році 368 шкіл, в яких навчається 183 тисячі учнів, реорганізовані в українські. Це пряме порушення Закону України "Про мови", що викликає справедливе обурення батьків, учителів, широкої громадськості, особливо в східних регіонах.

З кожним роком система освіти неухильно поділяється, з одного боку, на школу для імущих, а з іншого - для неімущих. Освіта стає привілеєм багатих

По суті ліквідується наша, відома у світі, єдина трудова політехнічна школа - ця перевірена часом і практикою модель навчання і виховання. В Україні немає ніякої необхідності сліпо наслідувати зарубіжні зразки. Комуністи виступають проти зайвої прагматизації освіти, за збереження та продовжування наших визнаних усім світом традиції гуманітаризації освіти, за розробку якісно нових програм і підручників.

Тільки та система освіти життєва і перспективна, як казали мудрі, що не мислям навчає, а навчає мислити. Тому не можна миритися з тим, що шкільного учителя прирікають на жалюгідне існування.

В останній час працівники освіти посилюють свою соціальну активність. Ми всіляко підтримуємо боротьбу учителів всіх регіонів України, в тому числі західних областей -Рожищенського і Ківерцівського районів Волинської області, міста Калуша Івано-Франківської, як і багатьох інших, за свої права.

Звертаючись до учителів від імені Центрального Комітету Комуністичної партії України, хочу підкреслити, що ми виступаємо за перегляд прийнятого Верховною Радою України Закону про освіту, як антинародного, дискримінаційного, що відкидає систему народної освіти на десятиліття назад. Хочу вас запевнити: ми будемо вести постійну боротьбу за те, щоб праця шкільного учителя була, нарешті, достойно оцінена суспільством, щоб наша система освіти дійсно була народною, зберегла і примножила свій безцінний арсенал. І якщо в цій боротьбі вчителі України нас активно підтримають, ми зможемо розраховувати на реальний успіх.

Дуже тяжка ситуація склалася в науці. За останні сім років асигнування на неї скоротилися в 17 разів. Чисельність працюючих в Національній академії наук зменшилася майже наполовину. За часи двох Президентів Україну залишило в пошуках роботи науковців не менше, ніж Німеччину у часи Гітлера.

Влада все більше ускладнює стан справ, доводить його до відчайдушного. При цьому, "батьки нації" прикриваються пропагандистськими хитрощами, намагаючись видати історичне чорне за біле, ввести людей в оману. Говорять, про якийсь колоніальний стан України в СРСР.

Ну як, скажімо, можна забувати, про розквіт України при соціалізмі, про те що як наука України працювала на СРСР, так і на потреби України працювала фактично майже вся наука країн соціалістичної співдружності?!

А сьогодні існує реальна загроза втрати Україною науково-технічного потенціалу і незалежності. Фактично відсутня зважена державна політика в науково-технологічній сфері.

Пропоную від імені ЦК КПУ висловити підтримку справедливим вимогам Профспілки працівників НАН України. Прогрес науки - це обов’язкова умова розвитку виробництва і зростання добробуту людей і тільки тісний зв’язок науки з системою освіти і виробництвом забезпечить його.

Ми глибоко усвідомлюємо, що говорити про збереження і розвиток інтелекту нації можна лише за умови повноцінного її здоров'я. Комуністична партія одним із своїх головних пріоритетів ставить турботу про генетичний потенціал народу - про щасливу сім'ю, про здоров’я дітей і старих людей, про викоренення таких соціальних захворювань як алкоголізм, наркоманія, проституція, венеричні захворювання, психічні розлади. Ми за розробку загальнодержавної програми збільшення тривалості життя людей. Тому наша партія підтримує зусилля ЦК профспілки робітників охорони здоров'я України, які домагаються розгляду в Конституційному суді України свого протесту про неможливість подальшого скорочення чисельності працюючих в системі охорони здоров'я. А ми додаємо -і про злочинність того, що заподіяно в цілому системі медичного обслуговування населення, яка була за Радянської влади однією з найефективніших в світі, служила народу й забезпечувала його приріст, його фізичне і психічне здоров’я.

Товариші!

Треба особливо зупинитися на проблемі літератури і мистецтва. Тут, як ні в одній іншій сфері, ведеться жорстока ідеологічна боротьба.

Які риси були властиві найкращим творам радянської, зокрема української літератури і мистецтва? Це передусім їх високий ідейно-художній рівень, новаторський художній пошук у галузі людських взаємовідносин, пильна увага до формування особистості, місця в історичному процесі, взагалі - їх людяність.

Радянське суспільство було суспільством людей праці. Тому цілком природно, що в центрі творів майстрів радянської літератури і мистецтва була людина праці, активний будівничий, творець нового життя.

Талановиті прозаїки, поети і композитори твори яких лежать в основі багатьох видів мистецтва, писали кіносценарії, естрадні програми, прекрасні пісні, а головне - творчо досліджували і розповідали про ті якісні зміни, що відбувалися в житті робітників, селян і інтелігенції. Запорукою досягнень радянської літератури і мистецтва був соціалістичний реалізм, що виступав світоглядною основою художньої творчості.

Сьогодні він заплямований і відкинутий. Його місце намагається заповнити настирливою, дешевою та примітивною рекламою, так званої, "національної ідеї", яка по суті своїй стала лише формою антикомунізму і антипатріотизму. Вона протистоїть інтересам трудящих і призвела до того, про що попереджали комуністи - до руйнівних наслідків, в т.ч. і в суто творчих структурах.

Кіномистецтво. Ще десять років тому щорічні валові надходження від кінопоказу складали майже 200 млн. карбованців. 55 відсотків від отриманих коштів поступало в бюджет, 45 відсотків на утримання галузі, в тому числі, на виробництво нових фільмів. Цього було цілком достатньо, щоб знімати на рік на п'яти державних кіностудіях України майже 60 художніх і телевізійних, 500 документальних, науково-популярних, навчальних і 12-18 мультиплікаційних фільмів. За 70 років студія ім. Довженка створила 885 кінофільмів, серед яких є шедеври світового кіномистецтва. Кожен четвертий фільм одержував премії на міжнародних кінофестивалях. (До речі, на недавньому кінофестивалі "Молодість" не було представлено жодної стрічки).

До чого призвело "реформування"?

Виробництво фільмів скоротилося більш ніж в 10 разів, а відомі українські актори і кінорежисери, зарплата яких 49 гривень, (!) не отримують і цих жалюгідних грошей.

Совістю кіно називають документальні фільми. А що зоставить нашим нащадкам нинішня кінохроніка?

В 1997 році вона випустила тільки 4 фільми, хоч і має створені за радянські часи можливості щорічно виробляти сотні фільмів. Мабуть державні злочинці просто бояться кінодокументів про свої так звані досягнення.

Глибоко переконані, що комуністи повинні організувати громадськість і повести рішучу боротьбу за відродження державної кіномережі і кінопрокату.

На грані виживання театральне мистецтво України. Якщо в великих містах актори, режисери, митці ще якось можуть боротись за існування, то на периферії вони практично позбавлені можливості заробляти собі на життя за допомогою фаху. А це призводить до повального відтоку кадрів за рубіж, особливо з балету і музично-виконавчого мистецтва. Виїжджають і молоді обдаровані режисери театру.

Держава не виділяє коштів на нові театральні постановки. Театри позбавлені можливості вести пошук і відбір талановитих акторів.

Практично повністю припинена гастрольна діяльність. Серйозне театральне мистецтво сьогодні не має можливості бути представленим у віддалених від центру областях.

Митці не повинні принижуватися і йти на уклін до заморських чи доморощених багатіїв. Вони мусять одержувати все необхідне від повноцінної, дійсно суверенної держави. Таку державу ми можемо мати, якщо разом рішуче не виженемо "міняйл з Храму". Тому Комуністична партія України виступає за державне забезпечення і всенародну підтримку професійного мистецтва.

Телебачення. Щороку тепер на українських телеекранах демонструється до 6 тис. фільмів. Переважна більшість з них - це або американські стрічки зі сценами бузувірської, патологічної жорстокості, або сумнозвісні латиноамериканські серіали. В Україні власники телеканалів не несуть ніякої відповідальності за свою діяльність перед державою і народом. Програми майже всіх українських телеканалів, як кажуть професіонали, "можна розглядати лише в контексті судових позовів з приводу образи честі і гідності телеглядачів України".

Телебачення все більше перетворюється в інструмент знищення духовності. Давно назріла необхідність суспільного контролю за діяльністю електронних засобів масової інформації.

Метастази комерціалізації проникли в сферу культури, охопивши 44 тисячі її закладів. Комерція цілком панує в сфері гастрольної діяльності, забезпечуючи перекачування українських грошей за кордон. На орендні умови роботи переводяться клубні заклади. Загрозливо посилюється тенденція введення плати за користування та різкого скорочення числа бібліотек, а також клубів, будинків культури. І таких прикладів сотні.

Ще донедавна нас знали у світі, як найбільш читаючу націю. А в нинішньому році Україна за кількістю назв книг, що випускаються і їх тиражем відкинута на багато десятиліть назад.

Комуністична партія закликає всіх, перш за все інтелігенцію рішуче виступити на захист книги. Тобто - за посилення державної турботи про працівників бібліотек, про поповнення їх фондів, про відродження державної книжкової торгівлі, яка фактично розвалена. Ще гірша ситуація в колективах художньої самодіяльності, особливо дитячих. Так званий шоу-бізнес знищує українську естраду, її національні джерела.

Завершуючи розмову про проблеми культури, треба підкреслити, що програмне завдання партії - розробити і прийняти Закон про культуру і мистецтво, здійснити продуману, матеріально і технічно забезпечену систему заходів по підтримці бібліотек, музеїв, театрів, інших культурно-просвітницьких закладів, художніх колективів.

Справжня культура і мистецтво, за нашим переконанням, не сумісні ні з елітарністю, ні з так званою "попсою". Тільки правда, людяність, народність - його істинні ознаки. Ми закликаємо інтелігенцію відстоювати ці першоджерела культури і духовності!

Ми виходимо з того, що майстри літератури і мистецтва, діячі культури, які створюють і здійснюють популяризацію творів, вільні у своїй діяльності. Але разом з тим вони несуть величезну моральну відповідальність перед своїм народом і державою. Ми бажаємо всім їм бути на рівні цих своїх святих обов’язків!

Товариші!

Дозвольте висловити пропозиції, щодо тих практичних заходів, які, на наш погляд, необхідно здійснювати для зміцнення наших зв’язків з інтелігенцією.

Перш за все ми закликаємо її до співпраці з Компартією і до наших лав. Що ж до співробітництва, то ми хотіли б запропонувати передовій інтелігенції взяти участь в аналізі та розробці пропозицій з таких незаперечно важливих для життя народу проблем як:

аналіз процесів світової глобалізації, причин різкого загострення соціально-економічних та духовно-культурних проблем, визначення ролі транснаціональних капіталістичних угруповань (НАТО, ЄС тощо) у подальшому статусі України як справді незалежної держави;

- оцінка базових тенденцій сучасного розвитку України та шляхів виводу її з кризи;

- пошук шляхів і засобів допомоги трудящим позбутися апатії, синдрому мовчазної деградації та вимирання;

- розробка стратегії і тактики перемоги народу на чолі з його відданими захисниками - комуністами на виборах, в першу чергу на наступних виборах Президента України.

Це, звичайно, далеко не повний перелік життєво важливих для України проблем, де потрібні негайно поради саме демократичної, передової інтелігенції, що б з реально можливих варіантів розвитку України був обираний саме той, що забезпечить задоволення корінних і поточних інтересів переважної більшості нашого народу, а не панської меншості та іноземних імперіалістів.

Є ще чимало і конкретних проблем в сучасному житті України, де теж своє слово мала б сказати передова інтелігенція.

Юристи могли б запропонувати конкретні механізми захисту в Україні прав людини, які були знищені фальшивою демократією. Зокрема - як притягнути до відповідальності винних за невиплату зарплати й пенсій, за поширення епідемій і травматизму, за дитячу безпритульність, за деградацію і вимирання народу.

Чесні і прогресивні історики могли б зупинити фальсифікацію історії нашого минулого, особливо радянського періоду, повернути повагу до життя і праці наших батьків і дідів.

Журналісти і митці можуть припинити перетворення засобів масової інформації на засоби розбещення і дезінформації суспільства.

Словом, у прогресивної інтелігенції непочатий край невідкладних справ. Ми

переконані, що більшість з справжніх інтелігентів згодні з нами, включаться в активну боротьбу за вирішення цих проблем.

Та було б наївним з нашого боку покладатися на самоорганізацію всіх цих життєво необхідних справ. ЦК, місцеві партійні комітети і організації повинні взяти на себе організацію цієї роботи.

Що тут треба?

В загальному плані нам необхідне наступне.

Повсюдно, особливо в великих містах значно розширити і зміцнити наші зв'язки з усіма категоріями і групами інтелігенції. Треба йти і в колективи інтелігентів, і звертатися до них персонально.

Рішучіше стати на захист всіх соціальних прав інтелігенції і її трудових колективів. Про це повинні подбати і комуністи-депутати всіх Рад. Особливо наші депутати у відповідних Комітетах Верховної Ради.

Посилити взагалі нашу масово-організаційну роботу, нашу роль і участь у масових виступах і акціях протесту трудящих взагалі, інтелігенції в тому числі, у підготовці спеціальних відозв, систематичних матеріалів в наших газетах, та листівках-закликах про життя і боротьбу інтелігенції за виживання, за долю народу.

І, нарешті, про наші невідкладні конкретні завдання.

Перше. Треба негайно персонально доручити відповідним членам ЦК - депутатам Верховної Ради створити робочі групи з кожної важливої проблеми життя України і розпочати роботу, залучивши до неї передових інтелігентів.

Друге. Відновити (а цей досвід був у нашої партії) періодичні, скажімо, раз на квартал, зустрічі керівників ЦК і місцевих парторганізацій, депутатів нашої фракції з представниками різних категорій інтелігенції - освітян, вчених, журналістів, діячів культури, військових, студентів і т.д.

Третє. Нам потрібні міцні зв’язки з найважливішими науковими, навчальними, культосвітніми та іншими установами загальнонаціонального масштабу і всіляко предметна допомога їм, працюючій там інтелігенції.

Це ж стосується і нашої допомоги студенсттву України, сільській інтелігенції, інтелігенції армії та правоохоронних органів, інших загонів інтелігенції.

І останнє. Всім нам разом, від ЦК до первинної організації, слід серйозно попрацювати над тим, щоб до лав партії або активно їй співчуваючих повернулися найвідоміші українські інтелігенти.

- На нашу думку, - це одне із першочергових завдань.

Шановні товариші!

Зроблений нами аналіз ще раз переконує в тому, що в сучасному духовному житті українського суспільства, як і в інших його сферах, спостерігається загрозливий для життя і майбуття народу занепад. Як і більшість населення, в найтяжчому становищі опинилася трудова інтелігенція.

Негативні явища в освіті, науці, культурі, медицині, літературі, мистецтві стали лавиноподібно наростати в останні роки.

Причина цьому - розпад великої країни, демонтаж радянського соціалістичного ладу, розрив єдиних, в першу чергу народногосподарських зв'язків України з іншими республіками Союзу РСР.

Про що б ми не говорили, якої б проблеми не торкались - все упирається в необхідність змінити нинішню владу, повернути її трудящим. І якщо цього не відбудеться, інтелігенція, яка вже сьогодні не має ні свободи, ні творчості, ні визнання результатів праці, взагалі приречена на зникнення як соціальний прошарок.

Комуністична партія України пропонує кардинальні і реальні заходи виходу з глухого кута, куди нас завели так звані, "національні поводирі" під диктовку своїх закордонних хазяїв.

Ми маємо чітку, вивірену і науково обгрунтовану стратегію і тактику прогресивних змін в суспільстві, поліпшення життя трудящих. Їх здійснення дозволить відновити матеріальне виробництво, ліквідувати безробіття, а значить і злиденність. Економічне зростання забезпечить поповнення національного бюджету, що в свою чергу створить умови для реалізації сильної соціальної політики. Тільки при цьому можна буде говорити про реальну безкоштовну освіту, медичне обслуговування, нагальну, масову потребу у праці інтелігенції, а значить і винагороду за неї, справжню турботу держави про духовне і фізичне здоров'я народу.

Визнаючи пріоритет розвитку суспільного виробництва, ми підпорядковуємо його, (і це наша програмна мета), задоволенню широких потреб всіх членів суспільства, створенню передумов для всебічного розвитку особистості. В цьому комуністи вбачають головну умову зростання продуктивності праці, науково-технічного прогресу.

Ми переконані: стимулом суспільного розвитку є не прибуток і безжалісна конкуренція, а природне прагнення людини до задоволення своїх потреб, до самовдосконалення, розвитку власних творчих сил, здібностей і служіння суспільству. Все це повинно заохочуватися. Цю можливість дає лише соціалізм, який немислимий без розвитку освіти, науки, культури, охорони здоров'я тощо.

Комуністична партія України вважає також, що найшвидшому подоланню кризи, в якій ми опинилися, буде сприяти використання в загальних інтересах виробничого, наукового, духовного потенціалу, створеного загальними зусиллями народів СРСР. Нас переконує в цьому історія, потреби сьогоднішнього дня. Найкращою формою такого співробітництва міг би бути відроджений на новій основі братерський союз народів незалежних держав.

Твердження влади імущих про те, що альтернативи їх реформам немає, що начебто можна подолати безробіття, масове зубожіння, злочинність в рамках капіталізму не мають ні наукових, ні моральних підстав. їх спростовує не тільки наш досвід соціалістичного будівництва, не тільки злочинні експерименти вітчизняних "розбудовників", а й вся дійсність сучасного капіталістичного світу, в якому невелика кількість імперіалістичних країн грабує решту народів.

Ми переконані в правоті обраної нами справи, в історичних перевагах соціалізму. Наша впевненість грунтується на науковому аналізі об'єктивних законів суспільного розвитку, на висновках з того, що було зроблено для людей праці нашими попередниками, на факті повної безперспективності курсу капіталізації і колонізації, яким ведуть Україну її нинішні поводирі.

Сподіваємося, що передова інтелігенція України все це розуміє і активно підтримає нас.

Ми, комуністи, кличемо всіх чесних, патріотично налаштованих, воістину від народу представників творчої і науково-технічної праці вперед до соціалізму, до щасливого заможного життя нашого трудового народу, до розквіту нашої Батьківщини!

А як буде хліб, то буде й пісня!


Вы можете обсудить этот материал на наших страницах в социальных сетях