13 листопада 1918 року розпалася Австро-Угорська імперія і було започатковане завоювання своєї незалежності західноукраїнськими землями


13 листопада 1918 року імператор Австро-Угорщини Карл I зрікся престолу Угорщини і заявив про «відсторонення від управління державою», підкреслюючи, що це не є зреченням від престолу Австро-Угорщини. Тим не менш, враховуючи його зречення від престолу Австрії два дні перед тим і проголошення незалежності Чехословаччини, Польщі і Австрії, це означало фактичне припинення існування Австро-Угорської імперії.

Австро-Угорська імперія була проголошена в 1867 році, коли Австрійська імперія була перетворена у дуалістичну державу, цілісність якої забезпечував австрійський імператор, який одночасно носив титул короля Угорщини. До складу Угорського королівства (Транслейтанії) увійшли крім Угорщини території Трансільванії, Хорватії і Славонії, Воєводини, Карпатської Русі і місто Рієка; вся інша територія імперії утворила австрійську частину монархії (Цислейтанії): Верхня і Нижня і Австрія, Штирія, Каринтія, Тіроль, Зальцбург, Форарльберг, Крайна, Горіца і Градішка, Трієст, Істрия, Далмація, Богемія, Моравія, Сілезія, Галичина і Буковина).

Створена з метою збереження німецького домінування, Австро-Угорська імперія так і не змогла вирішити питання сепаратизму на окраїнах держави, які посилилися під час Першої Світової війни. По смерті Франца Йосифа в 1916 році імператором став Карл I, який прийняв країну, що перебувала у вкрай тяжкому військовому та внутрішньополітичному становищі, яке ще більше ускладнилося через два роки, коли східний фронт впритул наблизився до кордонів імперії.

Із-за посилення сепаратиських настроїв в національних окраїнах, 16 жовтня 1918 року Карл І в надії зберегти державність оприлюднив маніфест, згідно з яким Австро-Угорщина проголошувалася федеративною державою, а її народи отримували право на державність.

Наступного ж дня парламент Угорщини розірвав особисту унію з Австрією, а 28 жовтня на території імперії незалежність проголосила перша держава - Чехословацька республіка. Наступного дня в Загребі народне віче проголосило вихід Хорватії зі складу Угорщини, а 31 жовтня на заклик прем'єр-міністра Австро-Угорщини графа Міхая Карої в Будапешті почалась Революція айстр - озброєні робітники і солдати зайняли центр міста, змусивши регента Йосифа Августа Габсбурга і колишнього прем'єра Яноша Хадіка виїхати з Угорщини.

Після того як 3 листопада в Падуї Австро-Угорщина підписала принизливі умови перемир'я з країнами Антанти, угорський парламент в надії зберегти цілісність Угорського королівства позбавив цісаря Карла І угорського престолу, а 11 листопада він сам зрікся престолу Австрії; цього ж дня у Варшаві була проголошена незалежна Польська республіка, 12 листопада у Відні - Республіка Німецька, а 13 листопада у Львові - Західно-Українська Народна Республіка.

Імператор Австро-Угорщини Карл I

13 листопада 1918 року імператор Карл I зрікся престолу Угорщини і заявив про «відсторонення від управління державою», підкреслюючи, що це не є зреченням від престолу Австро-Угорщини і «він готовий вернутися для допомоги своєму народу для подолання революційного сум'яття».

16 листопада, через два дні після ліквідації парламентом монархії, уряд Міхая Карої проголосив Угорську Демократичну Республіку; 1 грудня спадкоємець сербського престолу Александр I Карагеоргієвич на території Хорватії, Славонії і Воєводини, Крайни, частина Штирії, Боснії і Герцеговиня і більшої частини Далмації проголосив створення Королівства сербів, хорватів і словенців.

Після двох невдалих спроб повернути угорський престол у 1921 році Карл І був інтернований Антантою на острів Мадейра, де й помер 1 квітня 1922 року у віці 35 років.

Володимир Сула


Вы можете обсудить этот материал на наших страницах в социальных сетях