Ніколи і нікому не викреслити з народної пам’яті червень 1940 року


28 червня  виповнилось 80 років від того дня, як Північна Буковина возз’єдналася в єдиній сім’ї  з Радянською Україною і народами  Радянського Союзу. На жаль, нинішній ювілей вона  зустріла у складній  політичній і економічній обстановці.

Контрреволюційні сили, які прийшли до влади в 1991 році, прагнуть  викреслити цю дату з народної пам’яті. Бо їх не влаштовує те, що в результаті возз’єднання  буковинці відчули себе повноправними господарями країни. Тепер в результаті капіталістичної приватизації трудівник поставлений у залежність від нових господарів. Краян повернули в суспільно-економічні відносини  80 - річної давності.

Ось декілька фактів з життя Північної  Буковини  того періоду. В краї не було жодного великого заводу чи фабрики. Переважали дрібні, напівкустарні виробництва. На цих карликових підприємствах вироблялись фурнітура, лой, швейно-трикотажні вироби, ободи, мило, вакса.

Не в кращому стані перебувало і сільске господарство. Із 173 тисяч селянських господарств 72,5 тисячі були безземельними, а 30 тисяч - мали півгектарні наділи. Понад  дві третини  — не мали тяглової сили, половина  — великої рогатої худоби, свиней і овець. Навіть деревяний плуг і борона припадали на кожні 10 господарств, а одна сівалка на  277, жниварка — на 7213 дворів. Оброблені  такою «технікою» селянські наділи рідко давали  більше 10 центнерів зерна з гектара.

Тогочасна статистика так малювала стан лікарської допомоги в селах Північної Буковини. У 1922 році в сільских районах налічувалось 165 населених пунктів, які мали 570  кормч, 271 молитовний будинок і тільки 12 лікарів, 149 акушерок, 5 аптек, і жодної лікарні. В середньому один лікар обслуговував 14 сільских громад, одна аптека припадала на 33 села.

Перед Першою світовою війною в нашому краї від туберкульозу гинуло щорчно в середньому 1700 людей. 

Про стан освіти свідчить  такий факт. У 1939 році Чернівецький університет закінчило всього 4 українці. Річна плата за навчання становила 10 тисяч лей. 

Маючи край за колонію,  іноземні окупанти по-хижацьки грабували його природні ресурси, нещадно експлуатували трудове населення, робили все, щоб Буковина  залишалась  аграрним придатком, базою дешевої робочої сили і сировини.

Буковинці масово виїзджали до Аргентини, Бразилії, Канади, Перу, США, залишаючи рідну землю, отчий край, сім’ї, щоб знайти якусь роботу  і не вмерти з голоду.

Нещадна експлуатація, національний гніт викликали  народний супротив. Не раз над Черемошем, Прутом і Дністром лунали бойові кличі народних ватажків — Мухи, Олекси Довбуша, Лук’яна Кобилиці, що вели  трудящих на священну боротьбу за кращу долю. Борцям за  свободу додало сил  життєдайне полумя  Великого Жовтня. У січні 1919 року  під керівництвом більшовиків  відбулося Хотинське повстання, а в Чернівцях повстав  113  стрілецький полк, солдати якого зажадали  возз’єднання з Радянською Україною.

Зростання економічної могутності і міжнародного авторитету СРСР дало можливість позитивно вирішити питання  про возз’єднання Північної Буковини з з Радянською Україною. У червні 1940 року Румунія повернула незаконно  окуповану у 1918 році Бессарабію і Північну Буковину.

З 28 червня 1940 року розпочався  відлік  нового життя віками експлуатованого населення. Хвиля  великого оновлення котилася Буковиною. За короткий час було повністю ліквідоване безробіття, встановлено 8 годинний  робочий день, втричі зросла заробітна плата. Було націоналізовано поміщицькі і церковні землі, з яких 80 тисяч гектарів передано селянам-біднякам, 60 тисяч безземельних і малоземельних селян отримали в безплатне користування землю. Їм передано  1700 голів великої рогатої худоби,  790 коней, 5394 вівці, більше 5 з половиною тисяч житлових і господарських будівель та багато іншого реманенту.

Перед дітьми трудящих широко відкрив двері Чернівецький університет. Вперше  почали працювати 6 технікумів, 405 шкіл з українською  мовою викладання, 114 — з молдавською, 11 — російською, 9 — єврейською.

Радянська влада створила  225 лікувальних заклади з безплатним  лікуванням трудящих.

Велика робота була проведена і в галузі культурного будівництва - створено  український державний театр, філармонію, відкрито 13  кінотеатрів, десятки клубів, червоних кутків. Розпочато  радіофікацію  міст і райцентрів, проведено телефонізацію  більшості  сільских рад. Замість купецької системи торгівлі створено радянську.

З усіх куточків Радянського Союзу у молоду Чернівецьку область йшла матеріальна допомога — трактори і автомобілі, устаткування для фабрик і заводів, книги і наукове обладнання. Сюди були направлені  сотні спеціалістів, вчених, лікарів, вчителів. Вже на початку 1941 року в області працювало 110 агрономів, 30 зоотехніків. Було організовано державну племінну та обласну  науково — дослідну  сільскогогосподарську станцію. В січні 1941 року в селі Ленківці Кельменецького району було створено перший колгосп.

Всього рік прожила Північна Буковина  в новій сім’ї  радянських народів. Але, коли на нашу землю прийшли фашистскі загарбники, тисячі людей стали на  захист  завоювань соціалізму. Вони вели боротьбу з ворогом в частинах Червоної Армії, партизанських загонах,  підпіллі. Це було найкращим свідченням того, що більшість людей всім серцем сприйняли Радянську владу і готові були віддати за нею найдорожче — своє життя.

Та справжнього розвитку  Чернівецька область  досягла у повоєнний час. 

У 1947 році трудящі області в основному  завершили відбудову народного господарства. Повним ходом йшла реконструкція і модернізація старих, будівництво нових підприємств. Формувались нові загони робітничого класу.

Комуністична партія і Радянська держава постійно дбали, щоб молода область у у найкоротші строки за своїм розвитком наблизилась до рівня інших областей і країни в цілому. Всі народи  Радянського Союзу і передусім російського, знову прийшли  на допомогу нашим трудівникам у будівництві нового життя.

Та ця мирна творча праця викликала лють у бандерівських недобитків. Темними ночами сокирники  у своїх розбійницьких нападах, вбивали державних керівників, спеціалістів, вчителів, лікарів, які приїхали допомагати відроджувати зруйноване  війною господарство, своїх односельчан, які прагнули мирного життя, знищували худобу, трактори, комбайни. У своїй звірячій люті до нового життя бандерівці вбили молодого голову колгоспу села  Витилівка Кіцманського району  В.І. Крикливця, в селі Брідок  — голову сільради Ю.І.Ілюка і його дружину. Подібні звірства вчинені  оунівськими бандитами і в багатьох інших містах і селах області.

На що розраховували гітлерівські посіпаки, руки яких були по плечі в крові. Що кривавими злочинами вони залякають радянський народ, який зламав хребет багатомільйонній армії фашистських загарбників? Та хіба можна було зупинити поступ народу, який відроджувався для великих звершень?!

Буковинці зводили сучасні підприємства, впроваджували нові технології в сільське господарство, розвивали науку і культуру. Їх гордістю стали підприємства  «Восход», «Розма», «Машзавод», «Металіст», «Електронмаш», «Гравітон», «Чернівцімаш», «Граніт», «Кварц», «Вимірювач», ДОК, «Мальва», «Трембіта», фабрики «Буковинка», меблева, харчосмакова та інші. У кожному райцентрі були створені виробничі потужності, які служили базою для розвитку району в цілому.

Головне досягнення  Радянської влади, Комуністичної партії було те, що  робітник, селянин, вчитель, лікар, вчений, митець був в центрі уваги держави. Десятки людей були удостоєні звання Героя Социалістичної праці, тисячі  — нагороджені   орденами і медалями.

У лютому 1958 року Чернівецька область була удостоєна високої  державної нагороди — ордена Леніна за успіхи у розвитку сільського господарства.

На жаль, сьогодні обличчя економіки області представлять не  сучасні виробництва, а численні  ринки, які торгують закордонним товаром. Буковина  повернулась у 30-40 роки минулого століття — повальна еміграція, вимирання населення, деградація всіх сторін суспільного життя. Про колишню трудову славу, області нагадують хіба що назви тройлейбусних і автобусних зупинок…

Тому жителі  Чернівецької області попри всю брехню з теплотою згадують 28 червня 1940 року, коли вони влилися в єдину сім’ю  радянських народів і стали господарями свої долі. Ця дата і є дороговказом для виходу  з прірви, куди завели народ сучасні поводирі.

Час підтвердив — жодна політична партія, а їх було при владі за часи незалежності  чимало, крім комуністів, не здатні об’єднати народ заради високих ідеалів. Цінності запроваджені  капіталізаторами, це межа, на якій герої повісті О.Кобилянської «Земля» позбавляють один одного  життя.

Тільки згуртувавшись навколо Червоного прапора, під яким здобуто немало бойових і трудових перемог, можна відродити  Буковину, як і всю Україну у всій їх величі і красі.

Прес-служба Чернівецького ОК КПУ


Вы можете обсудить этот материал на наших страницах в социальных сетях