- КПУ - http://www.kpu.ua -

Борис Олійник. БАЛАДА ПРО ПЕРШОГО

Опубликовано 22.06.2021

Не варто довго гадати, кому присвятив пекучі до щему в своєму чутливому серці ці рядки український радянський поет Борис Олійник. Не лише своєму батькові, а всім, хто 22 червня 1941 року першими піднялися назустріч фашистській смертоносній лавині.  

Шестирічному хлопчакові на все життя врізалися хвилини прощання з татом, інструктором Новосанжарської районної газети. В юнацькі роки на одній із донецьких шахт той пошкодив руку, яка  давала йому право на звільнення від військової служби. І все ж наполіг, аби райвійськкомат  задовольнив  його прохання  направити на фронт. «Батько перейшов, швидше перебіг міст  через Ворсклу, - пригадував поет. - Помахав з протилежного берега рукою. За кілька хвилин сапери висадили переправу в повітря. Наближалися німецькі танки. Про його долю сім’я довідається уже після війни, через довгих сім років».

Вірність святій пам’яті про невмирущий подвиг творців Перемоги поет проніс через все своє життя. Вона пронизала майже сімдесятилітню його  багатющу творчість. А першого свого вірша надрукував в 1948 році в районній газеті, де до війни працював Ілля Олійник. 

Останні позиції і бліндажі

Розорює ревно Європа.

Лиш він, обійнявши гвинтівку, лежить

У вічнім, як рана, окопі

 

Давно просурмили відбій сурмачі,

Вляглися кордони у русла,

А він не почує – хоч вічність кричи, -

Вчепившись руками у бруствер.

Над світом новим молоді ясени

Гудуть в оксамитові дзвони.

З найдальших фронтів повернулись сини

І всі вже прийшли похоронні.

 

Лиш він  не поверне. Даремно шукать,

І кликать, і ждати на вісті.

Над ним владарює останній наказ:

 - Ні кроку назад, комуністи!

 

Він весь перейшов у патрон і клинок

На вічному прузі окопу…

Уже гімнастерка його полином

Сивіє у косах Європи.

 

І ти його, мамо, з походу не жди –

Нехай йому солодко спиться.

Віддав він калині твоїй назавжди

Червону відвагу петлиці.

 

Не встиг він оддячить за хліб старшині

І подвигом слави зажити

Медалі його і його ордени

Видзвонюють листям на вітах.

 

Минають літа, одцвітають літа,

Імення і дати затерши…

Не встиг він під лаври Історії

Він  просто один із перших,

 

Що в судну годину на першій межі,

Підвладний святому закону,

Рвонувсь на чужинців та так і  лежить,

Дославши патрон у патронник.

 

Йому не здавались на милість міста

І чарки ніхто не поставив.

Не він підіймався на сірий рейхстаг,

Щоб прямо спуститися в славу.

 

Та, низько вклонившись за Ельбу, за Буг,

Де подвиг салютом завершивсь,

Врятований світе мій? Ти ж не забудь,

Його … одного із Перших.                

Підготував до друку Володимир СІРЯЧЕНКО


Материал размещен на КПУ: http://www.kpu.ua

Link: http://www.kpu.ua/ru/99223/borys_olijnyk_balada_pro_pershogo

© КПУ
При перепечатке информации ссылка на www.kpu.ua обязательна