Беріть золото, хай діти ваші вдома не плачуть... Як мене десь вбють, споминайте Кармалюка... – пам’яті українського Робіна Гуда

"Беріть золото, хай діти ваші вдома не плачуть... Як мене десь вб'ють, споминайте Кармалюка..." – пам’яті українського Робіна Гуда


На Поділлі, і Вінниччині зокрема, постать Устима Кармалюка є найвідомішою і найбільш шанованою в  пам’яті  мешканців цього краю і всіх трудящих України. Останнім гайдамакою називали Кармалюка дослідники його повстанської епопеї, що тривала понад 20 років і охопила Поділля, частину Київщини і Бессарабії.

За Сибіром сонце сходить... 
Хлопці, не зівайте, 
Ви на мене, Кармалюка, 
Всю надію майте

З української народної пісні

Устим Кармелюк за своїм значенням стоїть в одному ряду із Максимом Залізняком, Іваном Гонтою, Олексою Довбушем. Іменем цього безкомпромісного захисника трудового українського народу від національного і соціального гноблення названі на Поділлі долини, яри, криниці, ліси, гори і печери – місця його повстанської слави.

Його оспівують у  піснях, легендах, переказах, про нього написано чимало художніх творів, йому присвячені славнозвісні народні пісні: "За Сибіром сонце сходить", "Ой, Кармелюче, по світу ходиш".

Тарас Шевченко у своєму щоденнику називав Кармалюка cлавним лицарем, а Максим Горький  українським Робіном Гудом. 

Народився народний месник Устим Якимович Кармалюк в подільському селі Головчинці Літинського повіту Подільської губернії (нині село Кармалюкове Жмеринського району Вінницької області) 27 лютого 1787 р. в селянській сім’ї.

Родина майбутнього отамана перебувала в кріпацтві у місцевого поміщика Андрія-Йосифа Пігловського. Змалечку Устим бачив панську сваволю, тому ненавидів  панів і ріс непокірним хлопцем.

1806–1811 рр. він був дворовим у поміщицькому дворі, де навчився деяким манерам і здобув першу освіту, що знадобилась йому надалі.

У 1811 році за непокірний характер Кармалюка вперше арештовано в панській економії, і вперше він втік від покарання. Та згодом непокірного кріпака поміщик віддає на 25 років у рекрути до армії. У 1813 році разом із своїм  товаришем Данилом Хроном Кармалюк утікає з IV уланського полку, що дислокувався в Кам’янці-Подільському і повертається в рідні місця, щоб почати повстанський рух зі зброєю в руках. 

Починає Кармалюк із того, що збирає ватагу таких же відчайдухів, як сам, і спалює садибу та гуральню поміщиків Пігловських. На чолі повстанського загону він реквізує панське майно і повертає його селянам. Повстанські загони Кармалюка поповнюють селяни і втікачі-рекрути царської армії.

З 1814 року повстанський рух дуже швидко розгортається по всьому Поділлі, зокрема в Літинському, Летичівському і Ольгопільському повітах. У різних містах і містечках спалахують селянські бунти, нищаться панські маєтки, дощенту спалюються оренди і корчми. Захоплені у поміщиків гроші та майно повстанці Кармалюка роздають збіднілим селянам.

Популярність отамана зростає, до нього приєднуються усе нові і нові бійці, селяни допомагають йому у всьому і переховують.

У цей час родина Кармалюка, його дружина Марія і діти піддаються репресіям та гонінням. Як відомо, у Кармалюка було п’ятеро дітей – четверо синів і одна донька.

Одружений був Кармалюк двічі, перша дружина Євдокія померла, залишивши хлопчика Івана і дівчинку Настю, друга дружина, відома як Марія Щерба, від шлюбу з якою у нього було троє синів: Остап, Іван і Тарас.

За час визвольної боротьби Устима Кармалюка з 1812 року по 1835 рік його не раз засуджували і били 928 разів батогами. В 1814 році Устим втікає з-під варти по дорозі до Криму в с. Панівці біля Кам'янця-Подільського; тричі з Тобольська в Сибірі 1818-25-29 роках; з Архангельська в 1830 році  і з літинськоі тюрьми в 1832 році.  В тюрмах його заковували в кайдани і на ланцюг, давали мало їсти, бо великий страх наганяв він на тих, хто не хотів чесно жити.

Так, наприклад, у 1827 році Кармалюк у с. Кальня-Деражня потрапив у полон через зраду шляхтича Ольшевського і знову був відданий під суд. Покарання відбуває в м. Летичеві.

За переказами на пропозиції покаятися Кармалюк відповів: «Поки пан панує, Кармалюк не візьме плуг в руки, не складе зброї. От і моя відповідь».

Згодом він був переведений до Літинської в’язниці, де здійняв бунт і зробив спробу втечі з тюрми. Боячись народного месника, адміністрація наказала прикувати Кармалюка залізними ланцюгами до стовпа в камері. Сьогодні в Літині на території колишньої в’язниці існує музей ім. У. Кармалюка.

До нашого часу дійшов лише опис зовнішності Кармалюка, а єдиний достовірний його портрет належить художнику з Поділля Василю Тропініну, одна з копій якого зберігається в Ермітажі. За хоробрість, спритність і прихильність долі (адже не раз у очі Кармалюка заглядала смерть) отамана називали «характерником». 

Для боротьби з повстанцями  царський уряд у 1833 році утворює Галузинецьку комісію, яка складалася з представників летичівського і літинського земських судів.

Очолив комісію чиновник з особливих доручень Візерський. Комісія працювала до 1839 року і встановила допитавши 2700 осіб, що в повстанському русі під проводом Кармалюка брали участь понад 20 тисяч чоловік. Протягом 23 років боротьби загони Кармалюка здійснили понад 1 тисячу нападів на поміщицькі маєтки і урядові установи. 

Загинув славетний подільський отаман Устим Кармалюк у ніч на 22 жовтня 1835 року в с. Шляхові Кориченці (нині Хмельницька область), потрапивши у засідку через зраду.

Вбив Кармалюка шляхтич Рудковський. За легендами і переказами отамана було вбито не кулею, а срібним «замовленим» ґудзиком, тільки так можна було убити «характерника», яким вважали Кармалюка.

Тіло повстанського ватажка ще кілька днів возили селами, щоб залякати селян. Згодом його поховали в м. Летичів за огорожею міського кладовища, де сьогодні височіє пам’ятник народному захиснику.

Є історичне свідчення жителя с. Гуменці Мисливського, який  згадував, що одного разу Кармалюк відібрав багато золота у місцевого здирника і роздав бідним, обірваним жінкам, що йшли по дорозі. На прощання він сказав: «Беріть золото, хай діти ваші вдома не плачуть… Як мене десь вб’ють, споминайте Кармалюка…».

За матеріалами відкритих джерел Володимир Сула


Ви можете обговорити цей матеріал на наших сторінках у соціальних мережах